Почуття страху притаманно кожній людині. Воно закладене в нас на рівні інстинктів. Мало того, саме страх допомагав нашим предкам виживати та уникати різноманітних небезпек. Боятися можна абсолютно різних речей, причому доволі часто такі страхи є ірраціональними і навіть перетворюються в справжні фобії.

Наші читачі поділилися своїми страхами та розповіли, як та наскільки успішно вони з ними борються.

Покійник був дуже страшний. От тоді я сильно злякалась

Людмила Мироненко

По-перше, з дитинства боюся павуків. І, на жаль, продовжую боятися їх зараз. Навіть «спілкування» з павуками-птахоїдами знайомих нічого кардинально не змінило. Хіба що, тепер панічний страх наступає не так швидко, як колись. Але внутрішнє бажання розтоптати павука і бігти світ за очі нікуди не зникло.

По-друге, в дитинстві дуже боялася цвинтарів і покійників. Малою я деякий час жила в селі. Бабуся брала мене з собою на похорони своїх знайомих і я це сприймала нормально, розуміла, що це природній процес і не мала жодних страхів. Так було допоки я не вийшла якось випадково на вулицю, коли йшла похоронна процесія. Це було влітку і покійник був дуже страшний. От тоді я сильно злякалась, в мене почались жахіття, з’явився панічний страх кладовищ.

На щастя, я цей страх переросла. Все змінилось після смерті дідуся у 2010 році і троюрідного брата у 2012. Це були дві дуже близькі мені людини і страх після їх похоронів пропав, бо якщо щось потойбічне й існує, то ці дві людини ніколи не дадуть мене образити чи налякати.

По факту, після тої події зі страшним покійником, цвинтарі й мерці в мене асоціювались з чимось злим і страшним, а потім перестали, бо близькі люди апріорі не можуть бути ні злими, ні страшними. Хоча, чесно кажучи, на цвинтарях мені все ще моторошно, коли, наприклад, я там одна. Але це не глибинний панічний страх, а скоріше острах бути одною в незнайомому місці.

Особливо лякають мене домашні павуки з тонкими довгими лапками

Ірина Ломонос

У мене з дитинства був і ще й досі залишається страх павуків. Пізніше я з’ясувала, що він називається арахнофобією. Боялася настільки, що коли в дідуся у старій хаті бачила павука, то застрибувала на табуретку і чекала поки він проповзе. Мені здавалось, що він обов’язково застрибне на мене, поповзе і я втрачу свідомість!

Особливо лякали мене звичайні домашні павуки з тонкими довгими лапками. Наприклад, коли я прибирала в хаті, замітала і бачила павука, то чекала, поки він пробіжить, і аж потім продовжувала. То мама навіть сміялася з мене, казала, що я так довго прибираю, бо кожного павука пропускаю.

В студентські роки був такий випадок: я поїхала на розкопки в Канівський район і там якось побачила як до моєї подруги на футболку заліз павук. Я настільки злякалася, що навіть слова не могла сказати, просто злякано тикала в неї пальцем, щось вигукувала і дивилась великими очима. Вона не могла зрозуміти, що зі мною, сама налякалася, бо ми ж були у степовому краї, тож вона думала, що на неї якийсь тарантул заповз чи змія і просто скинула футболку. Потім подруга казала, що я її налякала набагато більше, ніж той павук.

Зараз я так і не перестала боятися павуків, зрозуміла просто, що вони не шкідливі, не страшні, але коли я бачу таку істоту, ніколи в житті не візьму її рукою чи не чіпатиму навіть віником! Бо оцей острах, що павук на мене застрибне, він і досі лишився.

З дитинства я боялася багатьох речей, а в дорослому житті мені з ними довелося близько зіткнутися

Ольга Гейда

З дитинства я боялася багатьох речей, а в дорослому житті мені з ними довелося близько зіткнутися.

Наприклад, в мене був страх залишатися самою у 7—8 років. Навіть боялася батьків з дому відпускати. Страшно було самій до магазину вийти, десь загубитися. Також боялася натовпу, великої кількості людей, і досі це не дуже люблю.

Ще мене неймовірно лякали публічні виступи, я була дуже замкнутою, сором’язливою, взагалі з людьми малознайомими боялася спілкуватися. Оцей страх подолала повністю — пропрацювала 20 років викладачем в університеті, виступала на безлічі конференції, перед великими аудиторіями, тепер взагалі ніяких проблем з цим не маю.

Іще боялася висоти, та ще трохи і нині боюся. Наприклад, коли в ліфті треба їхати, ніяково дуже почуваюся. Ну, і нарешті, в мене був ще страх води. Це точно знаю звідки: коли я була малою, ми з мамою були на морі, в Ялті, і вона захотіла зробити красиве фото мене на волнорізі на фоні хвилі. Тож я стояла спиною до води, мама відійшла і мене цією хвилею збило з ніг. Якби не чоловік, що випадково стояв поруч і мене зловив за руку, хтозна, як би воно було. Але пізніше дідусь навчив мене плавати і тепер я воду навіть люблю.

Як подолати страхи

Від редактора: А от особисто я, з підліткового віку десь, панічно боюся змій, навіть малесеньких вужиків як побачу, аж здригається все в середині, можу й плакати почати. А ще є в мене страх стоматологів, він ще зі шкільних років тягнеться, коли оті страшні перевірки приїжджали до медкабінету. От би якось цей страх подолати! Для цього психологи пропонують декілька способів:

1. Відчути свій страх, прийняти його, а не намагатися ігнорувати.

2. Дізнатися більше про об’єкт страху, дослідити його.

3. Спробувати замінити негативні думки позитивними, не наголошувати на тому поганому, що може трапитись.

4. Почати повільно і глибоко дихати під час переляку.

5. Ставити собі питання про власний страх, знайти його джерело.

6. Продумати план дії на випадок здійснення страху.

7. Йти на зустріч страху, спробувати частіше взаємодіяти з об’єктом, що лякає.

8. Спілкуватися з людьми, які знаходять задоволення у тому, що вас лякає