Перший пост в Instagram-стрічці цього хлопця датується квітнем 2019. Після двох років продуманої та системної блогерської роботи Максима Садовського читає та дивиться 53 тисячі підписників, переважна більшість — це чернігівці.
Максиму 26 років і сьогодні він може розказати про світ Інстаграму все. Ну майже все. Окремі механізми та алгоритми цієї соціальної мережі не піддаються жодному поясненню, але сьогодні не про це. А про хлопця із 300-тисячного Чернігова, який, після невдалої спроби влаштувати своє життя в столиці, повернувся в рідне місто і захотів цією невдачею з кимось поділитися. Так і народився його блог.
У мене була одна мета, аби мене поважали. Для мене Instagram ніколи не був бізнес-проєктом
Що ж змусило цього хлопця взяти в руки телефон і почати розказувати про своє життя. Відчуття, що він нікому не потрібен, крім матері, брата, дружини та котів. Інші соціальні зв’язки були втрачені. Кілька років життя в Києві дали про себе знати.
Наразі, він пропрацював цю проблему з психологом, розповідає хлопець, і може пояснити справжні причини рішення дворічної давнини стати публічним.
Це потреба у визнанні, необхідність схвалення та уваги.
— У мене була одна мета, аби мене поважали. Для мене інстаграм ніколи не був бізнес-проєктом.
Починаючи свій блог Максим мав чіткий план, як, коли, і про що, розповідатиме. Його фішкою стали огляди закладів громадського харчування Чернігова, які іноді він «розбавляв» публікаціями про особисте.
— Мені не подобалось, що мій інстаграм не несе жодної інформації. Я почав думати, як я можу зробити його корисним. Єдине до чого я прийшов — огляди закладів харчування. Це завжди цікаво. У більшості людей немає такої можливості, щоб піти в ресторан, витратити 500 гривень і сказати: «Було не смачно». Також я розумів, що коли буду робити лише огляди — це нудно. Я не хотів зробити свій блог невиразним і почав розказувати про своє життя. Це було непросто.
Максим, маючи досвід роботи в сфері громадського харчування, знав цю «кухню зсередини». Хлопець із звичайної сім’ї, не маючи великих коштів, виділяв зі свого бюджету певні суми, аби зробити замовлення в кафе чи ресторані, і розповісти про свої враження підписникам. Щоправда, не тільки він ділився враженнями, своїми емоціями з ним ділилися і незадоволені власники чернігівських кафе та ресторанів, про які Максим залишав не надто приємні відгуки.
Хтось пропонував гроші за нове позитивне відео, а хтось навіть погрожував. У ці заклади Максим більше не повертався.
— Будь-яка нормальна людина, коли тобі погрожують, не принесе туди свої кошти. Клієнт приходить в ресторан і приносить туди гроші. Навіщо мені нести їх тому, хто мене ненавидить?
Разом з тим, починаючий блогер потроху розказував про особисте, іноді навіть дуже особисте. Наприклад, про власну зайву вагу, причина якої, за словами Садовського, запалення легень, яке йому в дитинстві лікували гормональними препаратами і це дало побічний ефект у вигляді додаткових кілограмів. Десятки спроб схуднути мали нетривалий результат. Підсилювали і поглиблювали його переживання через це ще й постійні насміхання однолітків.
Чому ж людина, яка знає, що таке булінг, вже у дорослому віці знову повертається сама до цієї теми та ще й виносить на загал? Напевно, щоб зрозуміти, що ти не один зі своїми проблемами, і є ті, кого це так само хвилює (редактор).
— Спочатку мене дивилися знайомі, і писали, навіщо ти це робиш. Не розуміли такої публічності. Коли почали приходити нові підписники, то це почало балансувати.
Комбо оглядів на заклади харчування та розповідей про особисте спрацювало. Ось цей момент негативного хайпу приніс потрібний результат і аудиторія почала збільшуватись, пояснює Максим Садовський.
Пам’ятаю, я дарував підписникам пляшку вина, яку купував по акції в АТБ, тому що у мене не було коштів придбати дорогий подарунок
Максим самотужки протягом двох останніх років займався просуванням свого блогу. Організовував перші розіграші серед підписників, даруючи переможцю пляшку вина чи рому.
— Ідея прийшла з американського інстаграму. Я її не придумав сам, але в Чернігові тоді цього ніхто не робив. Пам’ятаю, я дарував пляшку вина, ту, що була по акції в АТБ, тому що у мене не було коштів придбати дорогий подарунок. І підписувалось до 700 чоловік за один конкурс.
Саме американські блогери були для чернігівця умовними наставниками у просуванні власного бренду. Він дивився, як вони комунікують зі своїми підписниками, і також витрачав по 5-6 годин на день, аби відповісти на всі повідомлення та коментарі.
Крім власних конкурсів та колаборацій з іншими чернігівськими блогерами, Максим замовляв рекламу у інфлюенсера-мільйонника. Коштувала вона 17 тисяч гривень, але бажаного результату хлопець не отримав.
— Люди не були зацікавлені в моєму контенті. Плюс блогери-мільйонники не з Чернігова, а мої публікації пов’язані з нашим містом, і аудиторії, яка прийшла під час конкурсу, просто було нецікаво на моїй сторінці. Це була моя помилка, що я не подумав, що не зможу їх зацікавити.
Будь-яка аудиторія з часом вигорая, і є люди, які мене ненавидять патологічно
Серед всіх вищезгаданих інструментів просування свого блогу в цій соціальної мережі, Садовський регулярно користується таргетом (ред. — спеціальний рекламний механізм, який дозволяє виділити з усієї аудиторії лише цільову й показати рекламу саме їй).
— Я постійно вкладаюся перш за все в таргет. Будь-яка аудиторія з часом вигорає, і є люди, які мене ненавидять патологічно. Бо я зробив не такий огляд, на їх думку, і мені постійно потрібно про себе нагадувати. На таргет я витратив за ці два роки 6 тисяч доларів. Чи відбив ці кошти — ні.
Та попри це, блогер називає цей досвід цінним і який не можна конвертувати в гроші.
Перша реклама знайшла Максима Садовського після чотирьох місяців активного ведення блогу. Це була служба доставки їжі. Платили — піцою. Хлопець розповідає, що це була спроба вивчити чернігівський ринок і зрозуміти, як бути далі. Умовно кажучи, за їжу блогеру не сподобалося працювати. Так з’явився прайс.
Сьогодні публікація в сторіз у нього коштує 700 гривень, пост в стрічці — 1500.
Якщо говорити про найприбутковішу співпрацю, то це зі службою таксі — 5000 гривень за пост і сторіз.
Якщо говорити про заробіток на блозі загалом, то він досить нестабільний. Найбільше — це 1000 доларів за місяць, а наприклад у квітні цього року — лише 4000 гривень. І всі ці кошти Максим Садовський практично не дістає з блогу, а вкладає далі в його просування.
— Ці, наприклад, 1000 доларів, я витрачаю на фотосесію, на подарунки, чи розіграші чого-небудь серед підписників, плюс таргет.
Коли рівень впізнаваності росте — росте і рівень ненависті
Чесність, відкритість, особисті межі, які він не дозволяє нікому переступати. Це те, на чому він будує свій блог.
Чесність та відкритість — його огляди закладів харчування.
— У мене ніколи не було проплачених оглядів, але в сторіз я роблю рекламу. Це принцип, який я не порушу. Якщо хтось заплатить за огляд, то про це завтра всі дізнаються, бо у нас маленьке місто і приховувати немає сенсу.
В сторіз же він робить рекламні публікації. Але якщо йому після цього написати в приватні повідомлення і поцікавитися, чи справді йому, наприклад, сподобалися суші про які він розповідає, то хлопець, з його слів, чесно може відповісти, що не дуже, але це не означає, що і вам не сподобається. Смаки у всіх різні.
Чесною називає Садовський і позицію не робити огляди ресторанів після чергового локдауну.
— Коли люди сиділи вдома під час чергового локдауну, коли всі виживали, приходити і розказувати про їх мінуси, коли вони тільки повертаються до роботи — нечесно. Хоча в перший локдаун я робив огляд доставок. Але коли побачив, як звільняються люди і їдуть в Польшу, або сидять вдома три місяці без роботи...я вважаю це неправильно, хоч я і втратив через це в популярності.
Стосовно особистих меж, то зараз в його блозі мало дійсно відвертих публікацій, які стосуються сім’ї. Це вибір його рідних, розповідає Максим.
— Я починав блог надто відкрито. Коли рівень впізнаваності росте — росте і рівень ненависті. Моя сім’я, це те, що хочеться уберегти. Моя мама дуже погано реагує на критику і хвилюється, брат взагалі проти з’являтися в блозі. Публічність — це мій вибір. Як і читати про те, який я поганий чи негарний. Хочу я читати це про свою сім’ю? І давати їм можливість читати це? Ні, не хочу.
У мене зараз такі відверті стосунки з аудиторією, що я не маю права піти
Сьогодні він продовжує працювати над блогом. І вперше за два роки вносить зміни у свій графік роботи. Щотижня планує влаштовувати вихідний без мобільного телефону.
Не приховує, що гаджет для нього залежність. Він проводить у ньому 16 годин щодоби. А коли вранці тільки-но відкриває очі, то рука автоматично тягнеться за телефоном і перш, ніж мозок прокинеться остаточно, Максим вже перевіряє сповіщення.
Каже, що те, що він вкладав у свій блог весь цей час, сьогодні йому принесло потрібний проміжний результат.
— Мені подобається зараз сидіти навпроти вас. Я працюю, я стараюсь, і це визнання в якомусь роді. І мені це подобається. Я знаю, що мій блог корисний, я можу підіймати ці теми, які не прийнято обговорювати. У мене зараз такі відверті стосунки з аудиторією — що я не маю права піти
