Свій перший виріб із дерева Олександр Седень вирізав ще у 13 років. Поступово інтерес переріс у справжню справу життя. Крок за кроком чоловік вдосконалював свої навички, виготовляючи все нові й нові унікальні скульптури. Не встиг оком моргнути, як за цим ремеслом минуло 30 років.
Олександр Седень народився на Чернігівщині. Потяг до виготовлення дерев’яних виробів у ньому зародився з дитинства. Навчаючись у школі, Олександр робив свої перші кроки у дерев’яному ремеслі.
— Перший виріб зробив за допомогою кухонного ножа - вийшла голова козака. Трохи кострубато, але це була тільки перша спроба, а далі почав робити все більше, — розповідає майстер.
Вирізати з дерева чоловік вчився по книгам з бібліотеки
Тоді Олександр навіть і не уявляв, що це стане справою всього його життя. Різати по дереву чоловік вчився самотужки. А перші вироби він зробив разом із друзями.
— Все самотужки: брав у бібліотеці книги, щось конспектував. Паралельно були і хлопці, такі ж як я, ми один одному показували свої вироби. На той час я захоплювався контурною різьбою. Це коли на фанері малюєш, а потім вирізаєш контури, — пригадує Олександр.
Після 9-го класу бажання працювати з деревом закріпилось остаточно і Олександр вирішив вступати на навчання у спеціалізований заклад освіти в Івано-Франківську. Але не судилось.
—Було п’ять екзаменів. Перший я здав на четвірку, другий теж на четвірку. А потім, як мені вже батько розповідав, підійшли до нього і попросили грошенят. А батько мій сказав, що якби були гроші, то дав би, а так немає. Дві з половиною тисячі просили, на той час, а це були 90-ті, немаленька сума. Отак і на третьому екзамені мене „зарубили“ і я поїхав додому, - розповідає чоловік.
Проте займатись улюбленою справою Олександр не кинув. Вступив до Чернігівського педагогічного університету на вчителя праці і продовжував вечорами вдосконалювати свою техніку.
— Трошки займався різьбленням, але спеціально ніде не навчався. Дивився як інші майстри роблять, щось собі вчився, і так потрохи. Але тоді я зрозумів, що навіть добре, що я не вступив. Тому що в кожній школі своя техніка і вона, хочеш не хочеш, залишає свій відбиток на техніці майстра. А я вільний від цього, моя техніка - тільки моя. Кожна нова скульптура — це нове бачення. Можна з кожною новою фігурою навчитись чомусь новому, - каже майстер.
На кожний новий виріб майстер витрачає від двох тижнів до місяця
Сьогодні Олександру 50 років. Руками майстра зроблена величезна кількість дерев’яних виробів. Серед них не тільки скульптури з дерева, а ще й іконостаси для різних церков. Точну кількість чоловік навіть і не пам’ятає.
— Я не рахую і навіть не замислююсь над цим. Буває виріжеш статую, вона стоїть вдома, а потім комусь сподобається і я можу подарувати чи продати. Важко все рахувати, — зізнається Олександр.
На кожний новий виріб майстер витрачає від двох тижнів і до місяця. Все залежить від рівня складності нової поробки.
— Якщо замовлення мені знайоме, тобто я вже робив подібну скульптуру, то робота йде досить швидко. А так немає точних термінів. По-різному воно буває. До прикладу, скульптуру Ісуса Христа я зробив за два тижні. Тоді по часу треба було швидше встигнути, — підкреслює чоловік.
Перш ніж вирізати із дерева, чоловік дає йому час відлежатися
Алгоритм роботи майстра не досить важкий. Перед початком своєї роботи Олександр малює ескіз на папері чи ліпить макет майбутньої скульптури із глини.
— У мене вдома невеличка майстерня, там і працюю. Коли починаю вирізати, тримаю в голові образ. Як є потреба, малюю і роблю макет із глини - це простіше, тому що іноді треба погодити із замовником і внести певні корективи. А потім вже випилюю бензопилою основні контури і решту. В кінці покриваю лаком, якщо треба, — розповідає Олександр.
Сировиною для робіт чоловікові служать дерев’яні колоди та дошки. Він їх купує завчасно. Проте відразу для роботи не використовує, адже вважає, що дереву потрібно деякий час «відлежатись».
— Як тільки купив, то колоди трохи лежать і підсихають. Якщо робити з сирого, то при роботі деревина сильно тріскається. А коли вона полежала декілька років і потріскалась як завгодно, тоді я її вже використовую в роботі, — розповідає Олександр.
Голова коня поїхала у Францію
Свої роботи Олександ ніде не виставляє, каже, що не зареєстрований у жодній із соцмереж. Цим займається його дружина Катерина, яка ділиться світлинами виробів свого чоловіка в інтернеті. Частіше майстер приймає замовлення від друзів чи знайомих.
Улюблених робіт Олександр не має, усі свої скульптури віддає з легким серцем та з найкращими побажаннями. Наприклад, із теплотою згадує свою скульптуру козака Мамая.
— Козак Мамай в нас жив із 2008 року. Подобався мені. Ніде ми його не виставляли. А купили його абсолютно неочікувано. Я поїхав в Одесу, там познайомився з людьми, вони зацікавились моїми роботами, а особливо козацької тематики, і я їм показав козака. Вони одразу згодились його купити.
Скульптури Олександра цікавлять не тільки українських замовників, бБагато своїх робіт майстер відправляє і закордон.
— Голова коня поїхала у Францію, у Сен-Тропе. Мені навіть ще коня звідти замовляють. Ще одну фігурку робив на подарунок у Польшу
