— Один із основних уроків голодомору-геноциду та двох штучних голодів — це те, що російський імперіалізм розуміє тільки неприховану силу, жорсткий опір. Ми повинні мати власну державу й армію, не йти ні на які компроміси і не вести жодних розмов — вони розуміють тільки силу.
Так, аналізуючи все, що відбувалося у ті часи, і що відбувається сьогодні, говорить чернігівський історик і представник Українського інституту національної пам’яті в області Сергій Бутко.
Цієї осені минає рівно сто років від першого масового голоду 1921-1923 років, спричиненого частково об’єктивними причинами, але здебільшого — злочинною політикою комуністичного режиму, який призвів до сотень тисяч смертей і, фактично, став “репетицією” голодомору 1932-1933 років, коли українську націю в такий спосіб знищували вже свідомо.
Зібрати з України хліб — питання життя та смерті
До розрухи Першої світової війни, остаточного переходу України під більшовицьку владу після кількарічної боротьби за власну державу, а з цим — політики воєнного комунізму та продрозкладки, з якою у селах на потреби революції виміталися усі запаси, в 1921-му додалася засуха, що охопила Південні та Східні регіони, Північ Кавказу, Казахстан і Поволжя. При чому, це єдиний голод, який не приховувався, однак визнавався лише в Росії.
Представник інституту національної пам'яті в Чернігівській області
— Коли Москва і комуністична влада звернулася до західного цивілізованого світу щодо своїх голодуючих, міжнародні організації спрямували туди допомогу. Україна ж отримала лише незначну її частину і тільки в серпні 1922-го, аби ті, хто залишився, міг працювати.
А до цього, попри власні нестачі, ми мусили ще й підтримувати “братів з Росії”.
Так, із сіл вагонами вивозився хліб, а з церков виносилися срібло, золото та інші цінні метали, за які нібито також планувалося купити харчі (насправді, це був ще один привід атаки на церкву, як конкурента ідеології). “Зібрати з України хліб - це питання життя і смерті”,— такими були слова Леніна, — розповідає Сергій Бутко.
Дослідники кажуть, голод, а також серйозна присутність на території України сил Червоної армії — 1,2 млн особового складу із 5 млн, каральних загонів чекістів, частин особливого призначення, агентури і так далі, - все це стало причинами того, що потужний антикомуністичний повстанський рух, насамперед з боку селян, зазнав невдачі.
Ще один удар українській нації, що наноситься під виглядом порятунку людей, це перше масове переселення жителів того ж Поволжя в Україну — тоді наших померлих земляків (більше 900 тис.) буквально замінили півмільйоном російських громадян. Далі ж це продовжилося.
— Події цих років ми не можемо класифікувати за всіма ознаками як геноцид, але це був штучний масовий голод — такий собі дзвоник містичного тоталітарного режиму.
Саме тоді російські більшовики вперше усвідомили, що голод можна застосовувати як зброю.
Людей брали під контроль, а всі думки про незалежність — стирали
Ідею навмисно вбивати людей голодом радянське керівництво таки використало.
На початку 1930-х років ще живою була пам’ять про Українську народну республіку (УНР), що постала під час революції 1917 року, та прагнення людей здобути цю незалежність.
Радянське керівництво, розуміючи можливість втратити Україну, а також створюючи військово-промисловий комплекс до Другої світової війни, почало нову хвилю колективізації та репресій, а разом із тим — радикальну політику взяття селян під свій контроль, перетворення їх на рабів і стирання пам’яті про будь-яку незалежність.
— В історії все пов’язано, і коли ми задаємося питанням, чому Йосип Сталін пішов на цей злочин, то говоримо не лише про імперські амбіції, а й смертельні образи на український народ.
Коли він був членом військової ради Південного фронту Червоної армії під час радянсько-польської війни, один із важливих наступів був відбитий армією УНР спільно з поляками. Його налякали і перемогли, і ця образа залишилася на все життя.
Він нерідко перебільшував небезпеку з боку українців і йшов на всі можливі жертви, щоб утримати над ними владу, але в кінцевому рахунку таки був правий, — говорить Бутко.
Голод продумувався і готувався заздалегідь
Голодомор-геноцид 1932-1933 років продумувався і готувався заздалегідь, і вже за два роки починаючи від 1930-го спостерігається низка системних рішень, направлених проти української нації. Мається на увазі заганяння людей у колгоспи, інститут прописки внутрішніх пашпортів, яких не давали селянам, крім наближених до влади, нереальний податок на хліб, чорні дошки, натуральні штрафи, закриття кордонів з Білоруссю та Росією, де вони могли втікаючи, прохарчуватись. Тобто, створювалися усі умови, аби частина людей загинула.
— Тут ми повинні згадати великого сина єврейського народу Рафаеля Лемкіна, який у 1953-му, виступаючи у Нью-Йорку перед українською громадою, чітко заявив, що 1930-ті роки для України — це не просто Голодомор, це радянський геноцид проти української нації. А він, власне, і був автором цього терміну як поняття міжнародного права.
Так ось, Лемкін чітко розумів, що відбувалося в Україні, і повністю навів схему, як били по нашому народу: по-перше, це згортання коренізації та знищення української інтелігенції або перетворення її на “співців” комуністичного режиму, по-друге — розгром Української автокефальної православної церкви як носія української ідентичності, третє це завезення чужинців, і останнє — знищення і перетворення на підневольних фермерів, тобто наше селянство, — продовжує представник інститу нацпам'яті.
Рафаель Лемкін
У Чернігівській області голод вбив сотні тисяч людей
Що стосується Чернігівщини, то вважається, ніби наша область була серед тих, що постраждали найменше. Насправді ж, за оцінками істориків, цифри були колосальні.
Тоді, у вересні 1932-го вперше з’явилося таке адміністративне поняття як “область” і формували їх не за економічними чи історичними показниками, а саме для організації Голодомору, координації дій і контролю його перебігу.
Чернігівська область відрізнялася від сучасної і охоплювала на 17 районів більше. І ось в тих межах приблизно за 9 місяців, починаючи від жовтня 1931-го до початку липня 1933-го, внаслідок голоду загинуло понад 360 тис. людей. Якщо зменшити територію до нинішньої — близько 270 тисяч.
— Багато це чи мало? До прикладу, за два роки нацистської окупації (з вересня 1941 до вересня 1943), із запеклим протиборством між радянським партизанським рухом і німецьким режимом, за радянською статистикою було вбито понад 127 тисяч людей. До цього ми додамо, що на фронтах Другої світової від червня 1941-го до травня 1945-го загинуло 143 тисячі наших співвітчизників. Загалом, це 270 тисяч, враховуючи, що це була найкривавіша війна, — зазначає Сергій Бутко.
Точну кількість жертв дізнатися неможливо
Абсолютно точно встановити кількість загиблих, ані в 1932-му, ані в 1921-му, ніхто не зможе.
Значна частина документів і тих же “книг смертей” у громадах були втрачені під час Другої світової (з 1,5 тис. населених пунктів по області залишилося тільки 450).
Поіменно на 2009 рік дослідники змогли вказати тільки 36 тис. 818 осіб загиблих від голоду в області, по Чернігову ж, із тих хто безпосередньо тут жив, 3 тис. 529 осіб. А скільки було ще тих, які вмирали у концтаборах, кого розстрілювали у суді?
Серед причин смерті "голоду" не знайти
Уже під час Голодомору радянська влада намагалася шифрувати свої злочини.
Зокрема, у 1933-му на місця прийшла вказівка не вказувати діагноз “голод”, “дистрофія” або “опух від голоду”, деякі керівники це ігнорували, у інших же складалася ситуація, коли пів села раптом помирали від “серцевого нападу”.
За згадку на роботі або десь публічно про голод, людей відправляли у в’язницю, жодного слова не було і в пресі.
— Уявіть собі, цілі села вимирають, скидають трупи з вагонів, збирають просто з вулиць, і ніде жодної згадки. Це ж збожеволіти можна!
Що мене найбільше морально вражає, то це остання кримінальна справа за те, що людина сказала чи написала у себе в щоденнику про голод, і цю людину посадили на 10 років — це було вже після Другої світової війни.
Коли у 2005-му наші дослідники почали масово збирати свідчення очевидців, то старенькі боялися щось розказувати і їх треба було мало не годинами переконувати, що за це їм нічого не буде. І це вже в незалежній Україні.
Деякі села, як наприклад, Іванівка Чернігівського району, одностайно стверджували, що у них голоду не було, хоча в книзі реєстрації смертей їх сотні за лічені місяці, — зазначає пан Сергій.
Стирати з лиця землі українців і пам’ять тим, хто залишився — такою була політика
Натомість, саме пам’ять про штучні голоди і голодомор-геноцид, кожен із яких був з вини комуністичного тоталітарного режиму — якраз потрібна для того, аби це не повторилося.
— Тільки наша Незалежна Україна, наша демократія, наша армія нас захистить від того, що було сто років тому. І це не ритуальна фраза: практика вбивати голодом, або економити на людях голодом вона залишилася.
Візьміть сучасну окупацію Донецької та Луганської областей — у 2014-му ворогом була повністю зруйнована система соціальної допомоги вразливим верствам населення, через що сотні пенсіонерів, людей з інвалідністю, вмирали у своїх будинках. Сотні! Україна почала кричати про це на весь світ і вони трішки схаменулися та мусили забезпечити хоч якусь підтримку.
Тому я і кажу — нічого не закінчилося. Наша пам’ять і розуміння механізмів цих злочинів — це і є наша зброя. Наш ворог — це все той же російський імперіалізм, його спадкоємець. Він нічого не забув і якщо йому давати можливість використовувати силу і всі ці жахливі, нелюдські технології, то він буде їх використовувати, — говорить Сергій Бутко.
Голодомор як геноцид визнали 16 держав. Росії серед них немає
Російські історики досі трактують голод 1932-1933 років як наслідок посухи або колективізації, і щось змінитися для них в цьому розумінні може тільки тоді, коли ця країна рабів стане демократичною, впевнений Сергій Бутко.
Загалом Голодомор як геноцид визнали 16 держав, більшість розуміють його як трагедію в різних варіаціях, а Європейський Союз говорить про “жахливий злочин”, тому наше завдання сьогодні — змусити почути решту, що це було зумисним актом вбивства української нації.
— У даному випадку визнання трагедії нашого горя пов’язано не лише з моральними та духовними преференціями, а і з визнанням нас як суб’єкта міжнародного права. Якщо цивілізований світ визнає голодомор геноцидом, він зрозуміє і нинішні відносини між Україною і РФ та її потуги захопити Україну в будь-якому варіанті. Російські імперіалісти і шовіністично отруйна частина їх населення до сьогодні не хочуть визнавати, що ми є держава, і продовжують брехати на весь світ.
Навіть зараз, через сім років російсько-української війни: якщо вони зможуть захопити і зламати нас за тиждень, для них це буде перемога, але якщо не зможуть, то це буде загибель Російської Федерації. Вони теж це усвідомлюють, тому я спокійний.
Українці завжди дивують не стільки світ, скільки самих себе, і роблять такі речі, яких самі від себе не очікують. Єдине, що ми маємо зробити зараз — це стати успішною державою, бо хто міцно стоїть на ногах, із тими і рахуються — наголошує історик.
Чому третій голод оминув Західну Україну?
Свою силу українці продемонстрували, зокрема, під час третього штучного голоду 1946-1947 років, коли знову ж таки, попри об’єктивні фактори як розруха і засуха, почалася підготовка до третьої світової за рахунок тих же людей.
Сталін був незадоволений результатами війни і його не турбувало те, що країну треба нагодувати і дати залікувати рани.
Так ось тоді голод не торкнувся західних регіонів України — там підрозділи військ Української повстанської армії винищували збройні загони тих, хто збирав хліб для російського імперіалізму, тобто злочинній тоталітарній політиці просто не дали шансу
