З першого дня вторгнення російського війська в Чернігові працювала територіальна оборона. В штаб, що на території дитячого санаторію «Зелений гай», в районі Старої Подусівки, йшло стільки добровольців, що не вистачало на всіх зброї.

50-річний Петро Олексійович, позивний Алекса, з першого дня був відповідальний за її видачу. Він відзначає велику роль чернігівського міського голови Владислава Атрошенка, який з перших днів мотивував чернігівців отримувати зброю та захищати місто, організував, щоб цієї зброї було достатньо та вирішував інші матеріально-технічні питання, наприклад, харчування хлопців. Коли в місті побачили велику кількість блок-постів, де стояли озброєні люди, які готові були битися за рідний Чернігів, багато мешканців міста змінили свій настрій та усвідомили - Чернігів ніхто не здасть!

"Я кадровий військовий, — каже Петро Алекса. — На телефон подзвонили о п’ятій ранку 24 лютого: Чернігів бомблять. Живу у Куликівці, добирався півтори години."

Зброю видавали в перший же день. Вік добровольців був різний. Для потреб оборони міста Чернігова міський голова роздобув біля шести тисяч одиниць автоматів. Допомагали зброєю, навіть, деяким містам області. Петро Олексійович розповів, як перевіряли тих, кого озброювали.

"По документах і, звичайно, дивився по людині, чи можна видавати. Медичних довідок під час війни не вимагали. Але людина, у якої є зброя, психологічно розуміє, що зможе захистити і себе, і свою родину."

Екстерном проводили навчання - як користуватися, що робити в тій чи іншій ситуації. Люди зразу йшли в підрозділи, на позиції. Тероборонівці слідкували за порядком, чергували на блокпостах. Додому відпускали ненадовго, по двоє-троє. Автоматів не забирали. Тоді у місті було багато диверсантів та сепаратистів.

"Ми частина Збройних Сил України. Прив’язані до конкретної території. Зараз наші тероборонівці поїхали на підкріплення до Харкова, на Донбас. Повністю місто оголити, звісно, не можемо. Стоять на позиціях під Черніговом."

Перші лінії тероборони були на ЗАЗі, тубдиспансері, на в’їзді зі сторони Товстолісу. Там була команда бійця з позивним Дієго. На «кільці», по 1 Травня, на всіх в’їздах. Петро Олексійович пригадує, як не раз до них підвозив боєприпаси. Хлопці дивились їм в очі і мочили русню.

"Хто що не каже, але я вважаю, у нас вийшла класна взаємодія тероборони і першої танкової бригади. Ми прикривали їх, а вони підсилювали нас. Тоді вже побачив і нацгвардійців."

Перші два тижні працювала польова кухня на території штабу, що на 19 школі. І деякі заклади по місту, готували їжу для потреб тероборони. Потім з'явилась інформація, що «Зелений гай» будуть бомбити. Думали, що штаб, за яким було закріплено Петра Олексійовича, постраждає першим. Але удар прийшовся на 18 і 21 школи.

"Чому, не знаю. Можливо, ДРГшники десь прокололися. Як варіант, літачки, дрони, які тоді над нами літали, спрацювали на найбільше скупчення людей. Але це ніяк не виправдовує той жах, що творили росіяни."


Владислав Атрошенко з першого дня опікувався потребами тероборонівців. У перші ж два тижні в штаб, як мінімум, по два рази приїздив. І завжди був на телефоні. До війни Петро Олексійович не був знайомий з мером Чернігова особисто. Політичні погляди Алекси з міським головою розходилися, але в критичній ситуації співпраця налагодилась і була вдалою.

"Як світає — всі на місці. Були ситуації, шукали зброю, а її немає. Мер приїхав, кажу: «Анатолійовичу — нема». Пішов, комусь набрав, п’ять хвилин перебалакав, підходить: «Все, Олексійовичу, через 3-5 годин буде». Де він діставав, ніхто не знав."

Техніки, щоб по місту якось пересуватися, не було. Петро Олексійович приїхав до Чернігова на своїй «Калині». Для потреб тероборони потрібно було щось серйозніше. Де він їх знову дістав, Алекса каже, що не знає. Та 10 нових «Рено Дастер» для тероборони Чернігова Владислав Атрошенко пригнав.

"Якісь машини в розвідку пішли. Хтось боєприпаси на позиції возив. Загиблих, поранених скільки ними перевозили. Коли впали бомби на школи, «швидкі» боялися їхати. Ми возили."

У перші дні війни мер Чернігова із заходів безпеки - ходив лише з пістолетом Макарова. Тож Алекса з тероборонівцями потурбувались про його серйозніший захист. Тоді ж у полон брали міських голів. Домовились та краще його обмундирували.

Щодо можливого повторного вторгнення в нашу область Петро Олексійович висловився наступним чином.

"Я виріс на паводках. На Григорія, 6 травня, вода піднімалася до максимуму. Але цьогоріч поводок затримався на два тижні. Максимум води буде в 20 числах. Тоді ще з місяць треба, щоб все зійшло. Якщо вони дурні — хай лізуть."

Тож навіть природа за нас. Танк 40 тонн. Коли росіяни вперше наступали, земля була ще мерзла. Могла витримати таку техніку. Зараз — зариється у нас навіки-вічні.

Джерело: "Весть",

автор: Юлія СЕМЕНЕЦЬ.