Відомий футбольний тренер Олександр Рябоконь, якого за результативну роботу з чернігівською "Десною" колеги визнали найкращим тренером УПЛ, розповів про те, чим займався з початком повномасштабної війни росії проти України. Офіційний контракт із клубом у тренера закінчився влітку, але фактично він вже не працював з початком повномасштабної війни.
Як зараз живе клуб, що чекає на розбомблений домашній стадіон чернігівських футболістів та які перспективи має український футбол, Олександр Рябоконь розповів в інтерв’ю сайту "Український футбол".
Тренерський пост змінив на блокпост
Олександре Дмитровичу, зважаючи на те, що пів року в українському футболі про вас не було чути, розпочнемо бесіду з запитання – а як ви їх провели?
‒ Війна застала мене на зборах у Туреччині. Ми ще встигли переговорити з Ігорем Йовічевічем, готувалися до матчу СК Дніпро-1 – Десна, хоча й були вже певні сумніви, чи зможемо його провести.
Чи чекав я настільки гарячих бойових дій? Не мав сумнівів, що будуть якісь «зєльониє чєловєчкі», «вєжлівиє люді» та інші провокації. Проте ракетних ударів, введення військ зі всіх напрямів, захоплення міста Херсон та виходу на околиці Києва, безперечно, я не очікував.
Що я мав робити? Почав відразу ж шукати можливість повернутися на батьківщину. Лише 26 лютого вдалося знайти такий шлях, адже літаки в Україну вже не літали. Я спершу полетів до Угорщини, звідти вже дістався до Києва.
Сумнівів, що робити далі, не мав жодних. Почав вивчати, куди можуть взяти людину мого віку та підготовки. Знайшов контакти тероборони, добробатів. Підписав добровольчий контракт із теробороною і нині несу службу.
Олександр Рябоконь зараз несе військову службу Фото: ukrfootball.ua
Ніхто не "поставив хрест" на ФК "Десна"
‒ Кажуть, зважаючи на великі борги, Десна могла завершити виступи навіть без війни.
‒ Неправда. Ми б продовжували виступи й точно дограли б сезон 2021/22. Про те, щоб Десна знялася чи припинила існування, мови не могло бути.
Борги були, це не секрет ні для кого, проте навіть зараз керівництво клубу продовжує їх виплачувати – перш за все, тим, хто знаходиться в Україні. Багато людей саме за ці гроші й живуть, зважаючи, що чемпіонат України був достроково завершений, офіційних ігор не було, не всі собі знайшли нові команди.
‒ Наскільки великі ці борги – в часовому чи грошовому еквіваленті?
‒ Конкретно важко сказати, та й неможливо – хтось приходив раніше, хтось пізніше. Звідси – різниця в сумі та терміні заборгованості.
- Десна при вас піднялася з Другої ліги в еліту й вперше пробилася в єврокубки. Склалося враження, що Чернігів пережив найкращі футбольні часи в історії – проте вони завершилися, і, можливо, навіть до війни.
‒ Ми дійсно зібрали хорошу команду – так, як, буває, майстри збирають хорошу машину. Проте були перебої з пальним, і ми не розігналися на повну швидкість. Щоб постійно бути серед лідерів, нам не вистачало фінансування – і як засобу мотивації та підтримки бойового духу гравців, так і для утримання футболістів.
‒ Багатьом Десна допомогла розкритися й піти на підвищення. Хтось тут перезавантажив кар’єру. Є за це якась людська вдячність?
‒ Ми й сьогодні підтримуємо контракт. Зрозуміло, більше з тими, хто не один рік у нас грав – брати Фаворови, Філіпов, Мостовий. Це надійні хлопці, на яких у команді можна було покластися.
‒ Яким видавалося майбутнє Десни, зважаючи на трансферний бан і серйозні борги?
‒ У другому колі не пасли б задніх. Навіть попри втрати, зберігали боєздатність і планомірно підтягували молодь, яка не була б на той момент зовсім неготовою.
До того ж, напередодні початку бойових дій уже фактично досягли домовленості з Дімою, так що, можливо, й встигли б закрити це питання.
‒ Як працювати з гравцями, коли вони не отримують грошей і нема змоги замінити їх на кращих?
‒ Повірте, в Десні байдужих не залишалося. Той, хто не готовий був воювати за ім’я Десна (Чернігів), міг піти. А хто залишався – той розумів, що грає за своє реноме та за бренд клубу. Ми всі разом зберігали Десну – і якби не війна, справилися б із цим.
‒ Кажуть, що інвестор і власник Десни Чеботарьов, перебуваючи за кордоном, охолонув до Десни та футболу – і це не остання причина, чому клуб нажив заборгованість…
‒ Я спілкувався з президентом клубу Левіним Володимиром Іллічем, ми постійно тримали зв’язок, і контакт був нормальний. Востаннє ми переговорили напередодні прийняття вимушеного рішення про призупинення виступів Десни в УПЛ. Але навіть це була обнадійлива бесіда – як тільки припиняться бойові дії, керівництво готове буде відновити діяльність клубу. Ніхто не «охолов», ніхто не «поставив хрест» на клубі.
Навпаки, в останні роки багато було збудовано – нове футбольне поле, пристойна клубна база. Не було проблем з харчуванням. Команди Десни були добре екіпіровані.
‒ Отже, Десна, як футбольний клуб, припинила своє існування?
‒ На той момент, коли ми востаннє спілкувалися з колегами та керівництвом клубу, не припиняла. І поступова виплата боргів, а також активна участь клубу в нарадах з відбудови міських спортивних споруд, дають надію, що Десна не припинить функціонування. Скажу більше: аби тільки завершилася війна, якщо це трапиться в цьому році – то вже в січні Десна почне знову збирати футболістів.
Стадіон клубу планують відбудувати
‒ Той Чернігів, який знала й любила Десна, залишається хіба що на листівках і в відеозаписах. Місто дуже пошкоджене, стадіон – і той розбитий. Як сприймати цей абсурдний бомбовий удар по спортивній інфраструктурі?
‒ А як сприймати холоднокровне вбивство людей, розстріли, бомбардування, постійний ракетний терор? Це все абсурдні, безглузді дії озвірілого агресора. Таке роблять не від великого розуму, а від великого безсилля.
‒ Боруссія (Дортмунд) обіцяла взяти участь у відновленні стадіону, на якому перші матчі проводив Ярмоленко. Є надії, що колишня арена імені Гагаріна стане сучасною спортивною будовою?
‒ Є надії, що все буде відновлено. Наскільки я чув, нещодавно в Чернігові побувало керівництво Мінспорту на чолі особисто з Вадимом Гутцайтом. Прийняли рішення руйнувати існуючий стадіон до кінця й будувати з нуля стадіон. Останній раз говорили з керівництвом – чув таке, що до закінчення бойових дій будівельних робіт розпочинати не будуть, але вже в січні, якщо все буде добре, чернігівський стадіон візьмуть у відбудову.
‒ Деякий час цей центральний стадіон називався імені Гагаріна, потім отримав офіційну назву якоїсь безликої абревіатури. Яке ім’я чернігівська арена повинна носити, щоб бути гідною подвигу оборонців свого міста?
‒ Це має бути обов’язково ім’я Героїв України – сучасних, справжніх героїв. Можливо, просто стадіон імені Героїв України.
Про майбутнє українського футболу
З якими відчуттями дивитеся футбол? Є колишній «вогник» чи більше підтримуєте знання про улюблену справу, яка зараз дуже далеко від ваших думок?
‒ Дивлюся з великим інтересом і бажаю Україні якомога швидше повернутися до нормального життя, щоб футбол був, як раніше, в радість.
‒ Відновлення чемпіонату України в нинішніх умовах – кощунство чи правильний, прагматичний крок?
‒ Футбол треба зберегти, тому всеукраїнські змагання треба проводити. Інша справа – як? Можливо, об’єднати команди всіх ліг у Кубок Героїв. Можливо, проводити його повністю за кордоном – щоб одні не були в особливому положенні. Можливо, варто провести турнір всього в одне коло. Це все можна обговорювати.
Але важливо забезпечити безпеку учасників змагань, тому що нам протистоїть злочинець №1 у світі, який не зупиниться ні перед чим – здатний на будь-яку підлість.
Слідкуйте за нами в Telegram!
Там ми розказуємо про все, чим живе наше місто!
