Війна війною, а вибори за розкладом.
Це я про 206-й виборчий округ на Чернігівщині, де 27 березня відбудуться проміжні вибори народного депутата.
14 лютого закінчився строк, відведений політичним партіям для висування власних кандидатів.
Що ми бачимо? Що партія «Слуга народу» навіть не висунула свого кадидата.
Хоч, нагадаю, що в усіх попередніх довиборах на мажоритарних округах слуги висували кандатів і навіть (шляхом адмінресурсу, підкупу чи відвертих фальсифікацій) влада забезпечувала їм перемогу.
Але схоже на те, що бренд «Слуга народу» став настільки токсичний, що навіть всі ці маніпуляції вже не здатні допомогти носію цього бренду.
Не виключено, що влада зробить ставку на когось із самовисуванців, але це вже озачатиме, що партії «Слуга народу» фактично не існує (хоча організаційно і структурно її ніколи й не існувало).
Сьогодні соціологічні опитування дають перевагу на окрузі висуванцю партії «УДАР», секретарю Чернігівської міськради Олександру Ломако.
Прикметно, що інші опозиційні партії також не висували своїх кандидатів. В цьому вбачаю швидше «плюс», ніж «мінус». Бо, як і у 2012-му році, на мажоритарних округах «Партію регіонів» опозиція перемагала там, де могла узгодити своїх кандатів та не займатися взаємопоборюванням.
Інший висновок, який можемо зробити з цієї історії: представники місцевого самоврядування користуються в Україні набагато більшою підтримкою і довірою, ніж «парашутисти» з провладної партії.
Звідси є непереборне бажання влади взяти під контроль місцеве самоврядування. Для цього використовують як дотаційний пряник так і законодавчий батіг (йдеться, насамперед, про проекти «закону про столицю», проекти змін до законів про місцеві державні адміністрації та до Конституції)
