Після того, як чернігівці (а також кияни та жителі інших до того окупованих або оточених територій) почали повертатися додому після тимчасової евакуації, в мережах почав ширитися допис, який викликав не просто дискусії, а традиційно суперечки. І це в той час, коли будь-яке розділення лише послаблює нас.
Саме тому дуже вчасним був допис-відповідь відомої чернігівської волонтерки, координаторки Єдиного Волонтерського Центру Ольги Палькової-Свірчевської. З її дозволу публікуємо її
Думи про єдність і розділення
АВТОР - Ольга Палькова-Свірчевська
Ольга Палькова-Свірчевська
Теза перша:
Єдність - вміння знаходити спільне будучи різними.
Однакових людей не існує. Жодна спільнота не складається з однакових людей. Рівність всіх - казочка з радянського дитинства.
Ми всі різні. Ми всі є членами різних категорій, маленьких громад і великих спільнот. Наш життєвий досвід від самого дитячого садочку робить нас інакшими від інших.
"я гуманітарій" і світ розділився на гуманітаріїв та технарів?
"я лисий" і світ розділився на лисих і ні?
"я солдат" і світ розділився...
"мені вирізали апендицит" і світ розділився...
" я українець" і світ...
"я з Чернігова" і світ...
" я з Масанів" і світ...
" я був під обстрілами 20 днів"...
" я прожив в підвалі 45 днів"...
"я щодня стояв в черзі по 5 годин за хлібом для покинутої бабусі"...
" я виїжджав під обстрілами"...
"я бігла лісами з дитиною і одним рюкзаком"...
І світ розділився...
Та чи справді він розділився? Ми різні від народження. Хтось чорнявий, хтось білявий. Хтось високий, хтось низький. І якщо низький просить високого подати щось з верхньої полиці, чи є це розділенням?
Чи все ж це просто визнання себе низьким, а другого високим? Визнання своїх проблем і прохання допомогти з ними? Прохання зрозуміти й поважати?
Чи буде єднанням те, що високий просто подасть річ? Або йому варто вчинити істерику, що низький вказує на його висоту і тим самим їх розділяє?
Об'єднаними нас робить саме визнання та прийняття нашої різниці, повага до партнера не залежно до різниці між нами та уважне ставлення до того, хто поряд. Єднання - це подати руку низькому другу, страхуючи від падіння. Єднання - це попередити високого друга про притолоку чи невисокі двері.
Об'єднаними нас робить саме визнання та прийняття нашої різниці, повага до партнера не залежно до різниці між нами та уважне ставлення до того, хто поряд
Теза друга
Розділяють дії, а не слова
Це не перший срач про "не розділяйте". І вангую не останній. Людям важко прийняти себе в новому статусі, прийняти, себе інакшим, зміненим і прийняти іншу людину інакшою, зміненою. Прийняти, що життя і причетність до якихось статусів плинна. І тому люди борються зі словами. Бо саме слова закріплюють такі статуси.
"Біженець, переміщена особа, зсушник, трошник, волонтер..."
Зазвичай люди, які жаліються на розділення, не помічають, що проговорюючи: "навіщо ви нас розділяєте", - самі розділяють світ на поганців, які розділяють, і святих, які не розділяють. Далі іде рекурсія, бо святі автоматично стають поганцями...
Насправді людей роблять різними не слова. Слова лише фіксують пережитий досвід. Слова лише фіксують нову спільність або нову різницю.
Виїхав у перший день, у 15 день, у 23-й, у 45-й. Виїхав у село, до Києва, до Львова, до Польщі, до Америки... Не виїхав...
Не виїхав і просидів в підвалі весь час, годував тро, волонтерив для цивільних, вивозив людей, привозив гумку, ремонтував електромережі ...
Жив 45 днів в місті в центрі, на Бобрах, на ЗАЗі, на Масанах, на Шерстянці...
Вивіз сім'ю і повернувся... Відправив сім'ю і залишився... Пішов служити... Став старшим бомбосховища... Піклувався про 200 собак... Прихистив 10 покинутих кішок... Шукав загублену собаку в перервах між виходами на 0... Знайшов.
Очолив волонтерський центр у Львові... Вивіз всіх підопічних хворих...Пакував гумку в перервах між діалізом в чужому місті... Прорвався в оточене місто з тонною ліків... Згорів живцем прориваючись в оточене місто з тонною ліків...
Бачив як квартира, в якій прожив все життя стала купою каміння і виїхав... Бачив як вибухнув дім, який будував власноруч 7 років і залишився... Виїхав і повернувся... Виїхав назавжди...
Залишатись, виїжджати, самому, з сім'єю, з котами. Сидіти, воювати, волонтерити. Ризикувати чи бути в безпеці. Вивезти бізнес і відновитись чи віддати на потреби ЗСУ, чи просто закрити на замок. Ми приймали рішення і здійснювали дії. І саме це ділило нас на нові категорії й статуси. Саме це формувало наш подальший досвід. Саме це залишало шрами на наших душах. І робило нас відмінними від тих, хто прийняв інакші рішення.
Саме наші дії робили нас "високими" і "низькими". Саме наші власні дії формували наш теперішній біль.
Той хто прийняв рішення виїхати з міста, став переселенцем. І скільки б він не воював із цим словом, це не змінить факту дії. Той хто залишився в оточенні, став "жителем підвалів". І, що б він не робив зі словами, це вже не змінити.
І у перших, і у других (не кажучи вже про тисячі підкатегорій) свій досвід, свої проблеми, свої нічні кошмари, свої фобії, свої травми.
Той, хто був під обстрілом 10 днів, і той, хто був 45, мають різний досвід. І це просто факт. Ці люди різні.
Той, хто жив 45 днів на Масанах, і той, хто в центрі, мають кардинально різний досвід.
Той, хто прожив місяць в приймах з одним рюкзаком, і той, хто прожив місяць у власній хаті.
Той, чий будинок вцілів, і той, чий був розтрощений.
Їх досвід різний і точно не рівноцінний. Він цінний для кожного особисто, оскільки особистий, але він неоднаковий і не рівноцінний.
Тож дії роблять нас різними. Та чи роблять розділеними? Чи знищують те, що робило нас спільнотою?
Ні!
Теза третя
Об'єднують дії, а не слова
Об'єднують дії, а не слова
Можна безкінечно говорити, що ми єдині (читай об'єднані), але слова нічого не варті.
Можна безкінечно насаджувати свою форму єднання (вірте, я пробувала), але люди залишаться різні.
Єднання починається з прийняття різності, можливостей і проблем і продовжується усвідомленими діями.
Єднання - це прийняти біженця на нічліг в чужому місті й всіх його 12 дітей.
Єднання - це, вивозячи сім'ю, прихопити сусідську бабцю.
Єднання - це годувати "забуту" чужу бабульку.
Єднання - це везти/зберігати/вантажити чужу гумку, допомагати зі шляхами та авто.
Єднання - це не їхати в розбите місто, щоб ті хто лишився, мали змогу відновлювати місто хоча б з мінімальними комунікаціями.
Єднання - це бути максимально автономним в місті, щоб ті, хто допомагає могли допомогти тому, кому найскрутніше.
Єднання - це пояснити сусіду, що повернувся аби піклуватись про матір, де тепер брати воду і як заряджатись без світла.
Єднання - це не гупати дверима і не святкувати повернення додому салютом.
Єднання - розуміння, повага й усвідомлена дія.
І хоча ми сперечаємося у коментарях, ми всі Чернігівці.
Чиновники, активісти, вояки, волонтери, добровольці і мобілізяки, тро та ссо, бабці, мами, діти, лікарі та рятувальники. І навіть 40-річний "лоб", що 45 днів не виходив з підвалу все одно чернігівець. Статус Чернігівця не робить Вас ідеальним, чесним і добрим. Але Чернігівець - той, кому не байдужа доля міста, де б він нині не жив; той, хто точно знає де найкращий у світі в'їзд в місто; той, хто навіть у Бразилії буде казати балсанка...
Ми єдині, ми вже єдині. І жодні слова у фейсбучику цього не змінять. Не вірите? А я це бачила.
В березні 2014...
В лютому 2015...
В 2020...
В березні 2022...
Автор: Ольга Палькова-Свірчевська
