9 серпня на Варвинщині провели в останню путь двох побратимів, Захисників Чернігівщини та України - Володимира Білоуса та Анатолія Василенка. Чоловіки разом працювали, воювали в одній бригаді і загинули в один день.
Хто повідомляє: Чернігівський обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки в Facebook; Газета "Слово Варвинщини"; Генеральний штаб ЗСУ.
Володимир Миколайович Білоус народився 26 грудня 1979 року в селі Боханів Варварського району в родині Миколи Миколайовича та Валентини Євгеніївни Білоусів. Був наймолодшим, четвертим, сином в родині. Спершу закінчив Кухарську восьмирічку, а у 1997 році - Озерянську середню школу. Після навчання у Дігтярівському ПТУ Володимир служив у Національній гвардії України.
У 2000 році хлопець повернувся зі служби, тоді ж закохався в односельчанку Марину, з якою і створив дружню родину. Хазяйновитий господар та люблячий чоловік бере відповідальність за виховання дітей своєї коханої - 6-річного Колі та 4-річної Ані. Невдовзі дружня сім'я Білоусів поповнюється ще трьома дітками: двома донечками Оленою та Катею, і синочком Вовою. З того часу всі їхні перемоги та всі їхні невдачі стали спільними. Зрозумівши, що для дітей треба більше можливостей, у 2008 році родина вирішує переїхати у Гнідинці. Працьовитий чоловік відразу йде працювати в ТОВ "Прогрес" водієм-трактористом.
Злагода і гармонія панували у цій родині. Старші діти прислухалися до порад батька, а він, у свою чергу, віддавав їм себе. Ніби передчуваючи, що доля відміряла йому короткий життєвий шлях, Володимир спішив жити. Хто його часто бачив, пам'ятає: все бігом, все поспішаючи і завжди усміхаючись. Не встиг з машини встати, вже косить щось або пиляє.
Коли розпочалася російська військова агресія, в перший день добровольцем пішов у військкомат. Спершу був у теробороні, а потім підписав контракт із Збройними силами України. Свою службу Захисник ніс в одному з підрозділів Чернігівщини, у Сумській області. Пізніше солдат долучився до складу 58-ї окремої механізованої бригади та виконував бойові завдання на сході України.
Захисник Анатолій Василенко боронив українську землю від ворога з початку широкомасштабного вторгнення рфФото: fb-сторінка Люда Клименко
Анатолій Миколайович Василенко народився 18 червня 1988 року в селі Синяківщина на Полтавщині в родині Наталії Михайлівни та Миколи Івановича Василенків. Закінчивши 9 класів Білоусівської школи, юнак вступає до дігтярівського ПТУ, де отримує професію машиніст-тракторист. Після закінчення навчання хлопець певний час працює на Донбасі, в місті Краматорськ. У 2018 році одружується і разом із сім'єю переїжджає в Гнідинці та влаштовується на роботу в ТОВ "Прогрес". За життя він не мав своїх дітей, проте до доньок дружини Тетяни і Софії ставився із батьківською теплотою, а вони відповідали йому взаємністю. Гнідинчани пам'ятають Анатолія добрим та надійним хлопцем.
27 лютого 2022 року Анатолій пішов добровольцем у віськкомат, а далі були тероборона і 58-а окрема механізована бригада. Мужній солдат стояв серед Захисників Чернігівщини та стійко обороняв рідний край, ніс службу у Сумській області, потім був направлений на Донбас.
До 4 серпня побратими-односельці пліч-о-пліч, в одній бригаді, стримували російські війська на околицях міста Бахмут на Донеччині.
В той день росіяни постійно гатили по військової та цивільної інфраструктури Бахмута, завдавали удари авіацією. Окупанти намагалися прорвати оборону наших бійців штурмовими діями та, завдяки незламному духу українських Захисників, вимушені були відійти. Захисники Володимир Білоус та Анатолій Василенко до останнього подиху відбивали смертельні атаки окупантів. На жаль, земляки заплатили за це своїм життям... Сиротами стали діти, а дружини - вдовами...
Дружина Володимира Марина присвятила чоловікові наступні зворушливі рядки, які залишила на своїй сторінці в соцмережі:
Невблаганна прийшла і забрала тебе
Не поможе ні відчай, ні сила
Обірвалась і впала за обрій зоря
І сльозою свій слід залишила
Пролітають повз мене думки і чуття
І події якісь галасливі
А душа моя й досі ще німо стоїть
Відчайдушно чекає на диво
Не прийдéш, не прийдéш
Бо нема вороття
Нас не відстань, не час розлучає
Але може і в тебе там є небеса
І зоря, що про нас нагадає
Людмила, дружина Анатолія залишила в соцмережі сумну публікацію в пам'ять про свою рідну людину:
Відійшов ти від нас,
Промінь сонця погас,
Залишились пекучі рани.
Не прийдеш ти у дім,
Не пригорнеш дитину,
Рідний тато, чоловіку, коханий!
9 серпня Захисників Володимира Білоуса та Анатолія Василенко провели в останню путь. Рідні, друзі, колеги, побратими та вся громада с.Гнідинці попрощалася з воїнами. На площі біля будинку культури відбувся жалобний мітинг. Поховали воїнів на місцевому кладовищі.
СЛАВА ЗАХИСНИКАМ УКРАЇНИ!
ВІЧНА СЛАВА ЗАГИБЛИМ ГЕРОЯМ!
Спочивайте з миром…
Слідкуйте за нами в Telegram!
Там ми розказуємо про все, чим живе наше місто!
