Ганні Петрівні Селівон 76 років і вона одна з тих, кого ненажерливий колективний путін звільнив від житла. Про тиху і затишну вулицю на околиці Чернігова жінці залишилося тільки згадувати. Район Бобровиці, її район, став місцем, де зло зійшлося з добром, де мужні оборонці Чернігова півтора місяця - з 24 лютого по квітень, стримували російських окупантів, де стерті з лиця землі цілі вулиці разом з будинками. Разом з будинком Ганни Селівон.
Півстоліття господиня розбудовувала свою оселю, дбала про будинок, доглядала за садом та городом на обжитій господі. З тої пори як помер чоловік, в будинку Ганна Петрівна проживала сама. 17 років тому жінка поховала сина - його життя забрала підступна хвороба. Залишився улюблений онук та невістка, які проживали в будинку поруч.
Чернігів.City в проекті "Люди вулиці" розповідає історію пані Ганни.
Палаючий березень
Спогади про те, що сталося з будинком болючі, від них у Ганни Петрівни щемить серце, а на очах з'являються сльози. Березень 2022 року закарбувався в пам'яті до кінця життя.
"Спочатку повибивало вікна та не було дверей. А 29 березня запалило. Побачила, що просто червоний шар летить. Він перелетів через усе - пробив двері одні, другі, далі я вже не бачила. Якби стояла на висоту, то вбило б", - каже жінка.
Від страху та нервів Ганна Селівон навіть не зважала на те, що їй трохи зачепило голову уламком. Єдина думка була - сховатися.
Старенькій вдалося добігти до невістки та онука, які переховувалися недалеко. Жінка надала свекрусі першу допомогу. Але повертатися їм усім вже було нікуди. Від родинного гнізда, яке дбайлива дружина та мати звивала півсотні літ залишилося лише попелище. І біль, що не минає.
"У мене згоріло все. Все кругом розвалене, розтрощене. 50 років я віддала цьому будинку і мені просто нікуди йти", - бідкається пані Ганна.
Згорілий будинок в мікрорайоні Бобровиця
Коли снаряди влучили в будинок жінки та зайнялася пожежа, полум'я перекинулося на сарай. Там, в погребі, Ганна Петрівна пересиджувала обстріли, облаштувала місце для потрібних речей.
"Я сиділа у цій ямі, думала, хоч підвал не зачепить, але сарай дерев'яний. З хати все перекинулося на сарай і там згоріло все, що було. Нічого не залишилося. Немає ні пилки, ні сокири, ні лопати, ні відра, ні миски немає", - говорить вона.
Будинок-привид
На тому місці, де ще нещодавно був сарай та схованка, знайомий старенької жінки зробив для неї будку із заліза.
Жити в ній було не зручно, бідкається пані Ганна, конструкція хитка, в дощ все протікає. Тож деякий час після втрати домівки погорілиця проживала у знайомих. Потім - в Чернігівському реабілітаційному центрі "Відродження", який спеціалізується на комплексній реабілітації дітей з інвалідністю. Цьому тимчасовому прихистку, працівникам та керівнику Ганна Петрівна безмежно вдячна.
"Василій Іванович прихистив мене. Дуже гарно у "Відродженні". Персонал дуже ввічливий, там годують, є тепла вода. Гарно. Але це тимчасово, бо цей заклад спеціалізований, я ж не можу там довго знаходитися. Приїдуть дітки на лікування і мені потрібно буде кудись йти", - розповідає пенсіонерка.
У реабілітаційному центрі Ганна Петрівна тільки ночує, а вдень душа і тіло тягнеться до рідного подвір'я та залишків дому. Тож 76-річна жителька Бобровиці бере велосипед і приїздить на згарище. Великий будинок, де було місце кожному і в якому жінка бережливо зберігала пам'ятні речі чоловіка та сина для свого онука на згадку про рідних йому людей, тепер нагадує привид.
"Ось була ванна... Тут був передпокій...Тут була кухня...А ось спальня була наша з чоловіком, навпроти дві кімнати займав мій покійний син. Ще одна кімната - вітальня. І все це згоріло. Зверху мансарда була ще і все прийшло в негідність. Цегла вся погоріла на стільки, що стаєш і розсипається. Все треба зносити. Все трухле", - показує вона.
Чернігів не без добрих людей
Ганна Петрівна розповідає, що за словами спеціалістів, з якими вона консультувалася щодо відновлення будинку, її житло не підлягає відбудові. Тому почала розбирати завали. Спочатку сама - складала цеглу та сміття у корито і везла на смітник.
Ганна Селівон вивозить цеглу та сміття на смітник
Згодом, старенькій жінці на допомогу прийшли волонтери з різних добровольчих об'єднань. Одна бригада помічників повиносила сміття з будинку та допомогла навести лад на подвір'ї. Інші чоловіки підрізали понівечені металоконструкції. Пані Ганна ніяк не могла повірити, що в її рідному місті та країні є такі небайдужі молоді люди, яким болить чуже горе.
"Велика подяка волонтерам. Дуже гарні хлопці там роблять, і дівчата, і директор. Приїхали з усієї України та безкоштовно допомагають брудну роботу робити - стільки цегли тачками повивозили. Другі прийшли, які займаються металом, кришу безкоштовно зняли. Цим людям треба цілувати ноги, що вони у свій вільний час приходять і допомагають. Я думала, що немає вже таких людей. А цим людям настільки болить, що вони йдуть і допомагають іншим", - розповідає вона.
Біля розбомбленої хати Ганна Селівон обробляє город. Посадила деяку городину, але врожай 2022 року не приносить такої радості, яка була ще торік.
"Я звикла все життя працювати, тут відвожу душу. Та зараз город обробляю з безвиході. Полуницю посадила, вона зацвіла, а мені нічим було її поливать, то ягідка просто згоріла. Посадила огірочки. Думала не садити - не було сил. Ні до чого руки зараз не лежать", - каже жінка.
Тепер вона людина вулиці...
Чесно кажучи воно і не дивно, адже Людей вулиці турбують зовсім інші проблеми та питання. Головне з них Ганна Петрівна повторює дуже часто, і воно ніяк не йде з голови.
"Де я буду зимувати?"
І страшна відповідь, яка лякає сильніше за російські обстріли.
"У мене немає прихистку. Я ж не можу в місті сісти на лавочку і сидіти. Це поки літо, я ночую у "Відродженні", а потім куди? Мені куди хочеш туди і їди. Іди у цю будку. Такі справи", - жаліється пані Ганна.
Жінка з острахом чекає холодів
Будинок невістки та онука Ганни Петрівни також розбомблений, а їх самих прихистили чужі люди. Ще є двоюрідна сестра, яка зараз живе в однокімнатній квартирі з донькою, та старенька сама розуміє, що такий прихисток лише тимчасовий:
"Кожен звик до своєї сім'ї і нема такого, щоб була зайва житлова площа у людей, щоб можна було жити. Можеш, звісно, пережить місяць, півтора, а потім людям стаєш зайвий".
Жаліється жінка, що на розбомблену Бобровицю приходять тільки волонтери та журналісти, а їй потрібна реальна допомога.
"Ніхто не приходить, ніяка влада, ніхто нічого не каже. Просто людей кинули на коліна і таким старим людям уже піднятися не можна. У молодих ще є якась надія, що відбудуються. А за що відбудовуватися мені? Немає за що просто - що ж ті три тисячі пенсії?" - плаче вона.
І все ж таки у Ганни Селівон є мрія, втілення якої повертає людину з вулиці до власного куточка.
"Я б дуже хотіла, щоб на своєму подвір'ї мені збудували маленький будиночок. Тут всі мої знайомі, тут сусіди. Я всіх людей тут знаю, а куди йти і де що добиватися не знаю. Просто дякую людям, які не байдужі. А в мене ось як тяжко - свій будинок розвалений і життя розвалилося..." - говорить пані Ганна.
росія - країна терорист
#russiaisaterroriststate
Матеріал створений за підтримки Ради Європи. Погляди, викладені в ньому, є відповідальністю його авторів і можуть не співпадати з офіційною політикою Ради Європи.
Material is produced under support of the Council of Europe. The opinions expressed in this work are the responsibility of the author(s) and do not necessarily reflect the officialpolicy of the Council of Europe.
Слідкуйте за нами в Telegram!
Там ми розказуємо про все, чим живе наше місто!
