Захисники Маріуполя за наказом вищого військового керівництва тримали місто, щоб дати можливість військовим на півночі втримати стратегічні направлення - Чернігів та Київ. Про це розповіла керівниця патронатної служби полку "Азов" Олена Толкачова в інтерв'ю "Українській правді".
Чернігів.Сity публікує статтю зі скороченнями.
Олена Толкачова до 2014 року жила звичайним життям, працювала юридичним консультантом та мала власний бізнес з організації свят. Але після Євромайдану в її житті все кардинально змінилося – Олена очолила патронатну службу полку "Азов". Зараз жінка керує командою людей, які займаються похованням загиблих на війні "азовців", реабілітацією поранених, підтримкою їхніх родин.
– Як насправді відбувався вихід захисників із "Азовсталі"? Розкажіть, будь ласка, цю історію.
– Це справді була спецоперація. І це була патова ситуація. Нашому командиру Денису Прокопенку, Редісу потрібно було вирішити за хлопців, які не мали змоги сказати щось за себе, адже були поранені й уже без свідомості.
Я наших хлопців знаю, вони б пішли в останній бій і проривалися б до останнього. Але була величезна проблема: там перебували поранені і були жінки. Був виконаний наказ вищого командування якнайдовше тримати Маріуполь, щоб дати можливість нашому війську боронити головні стратегічні направлення – це Київ та Чернігів – і відтягнути сили ворога на себе.
Завдання було виконане, хлопці билися і протрималися набагато більше, ніж ми сподівалися.
Вийшло загалом в районі 2 тисяч, понад 900 людей – це саме "азовці"
Там цивільні ще залишалися, жінок дуже багато було. І у нас за домовленостями якраз після обміну важкими пораненими повинні були йти жінки.
Там у нас дві вагітні жінки, одна жінка з "Азову", друга жінка чи прикордонниця, чи морська піхота – я точно не знаю. Та, що не з "Азову", вона вже от-от має народжувати. Та, що з "Азову" жінка, на четвертому місяці вагітності.
– Відомо, скільки було поранених?
– Тих, що ми попередньо пробували домовитися про першу евакуацію, таких важких, це десь в районі 50 людей. Але по факту їх там було набагато більше. Я думаю, що це цифра за 500.
Просто ті, хто ходили своїми ногами і були при свідомості, ми їх уже не вважали пораненими. Бо по факту пораненими там були всі, всі були контужені. У нас є хлопці, яких відпустили через те, що вони були з ампутаціями ще до повномасштабної війни, хотіли служити.
Їх віддали разом з важкими пораненими. І коли ми їх обстежували, от у них не було поранень свіжих, але вони всі контужені.
Контузія – це ж не тільки контузія головного мозку. Це контузія всіх внутрішніх органів відбувається, коли йдуть такі страшні бомбардування, які були на "Азовсталі", коли вже їх просто накривали з ранку до ночі п'ятитонними бомбами.
От візуально все з тобою наче в порядку, роблять УЗД серця, а там зміни від вибухової хвилі, від сильного струсу надриваються хорди серця, які тримають клапани.
Не розповідатиму про анатомію серця, але це дуже важка форма поранення. І всі хлопці, які залишилися в полоні, контужені.
Контузія головного мозку може призвести до незворотних змін, в тому числі і з психічними наслідками.
І для нас важливо якнайшвидше їх витягнути з цього полону і, чесно кажучи, ми вже не знаємо, до кого звертатися. Нас настільки розчарував Червоний Хрест, ці всі міжнародні організації...
Виявилося, що вони просто не мають вже ніякого впливу. Вони не авторитетні в принципі. Оцей весь світовий порядок вже не працює.
– Чи відомо вам, де знаходяться зараз захисники "Азовсталі"?
– Ми тільки можемо говорити про ту інформацію, яку зараз бачимо в пабліках під**ів. Частина ще в Оленівці, а частина – в Донецьку.
Ми отримуємо хоч якусь інформацію з каналів під**ів у Telegram. Червоний Хрест не виконує свої функції. Були умови, що два рази на тиждень хлопці мали мати змогу зв'язуватися з родичами.
Червоний Хрест повинні були проконтролювати це. Вони не можуть навіть це проконтролювати.
– Трагедія в Оленівці. Можливо, вам відомо, чому частину хлопців перевезли в ту колонію?
– Ні. Я можу лише озвучити думки, які звучать у нашому середовищі, що це була страта.
Це помста, бо наші хлопці під час боїв у Маріуполі знищили дуже багато сил противника, знищували і вищий командний склад.
– Розкажіть, будь ласка, чим займається патронатна служба полку "Азов"?
Я особисто почала займатися організацією поховань та оформленням всіх документів. У мене юридична освіта, я знаю, як важливо правильно оформити документи.
Зараз ми займаємося в тому числі евакуацією з прифронтових моргів, доставляємо тіла вже в труні туди, де буде проходити поховання або кремація, домовляємося за почесну варту, робимо свідоцтво про смерть і таке інше.
В принципі, робимо максимально все можливе для того, щоб родичі не займалися цими всіма справами, бо вони перебувають у стресовому стані, і для нас дуже важливо показувати родичам, що ми їх не залишимо, що не буде так, що їхня дитина загинула, і всі про неї забули.
Наш Генеральний штаб займається пошуковими роботами загиблих. При Генштабі є спеціальна служба, яка називається евакуація полеглих "На Щиті", раніше вони називалися "Евакуація 200". Власне, вони відповідають за цей надскладний напрямок роботи.
Ми з ними співпрацюємо, коли полеглих доставляють в морги. Ми допомагаємо первинно ідентифікувати загиблих.
Але це тільки первинний огляд і реєстрація. Потім іде безпосередньо опізнання за судово-медичної експертизи або за процедурою ДНК, або за ознаками якимись особливими. Далі викликаються родичі, і вони вже підписують протокол опізнання, що так, вони згодні, що це саме їхній родич, або чекаємо співпадіння ДНК.
Я знаю, що батьки, які досі не можуть дочекатися своїх дітей, навіть загиблих, дуже переживають і думають, що всі забули, що цим ніхто не займається. Це неправда.
Держава до цього ставиться дуже серйозно. І Генеральний штаб, і "На Щиті" працюють без вихідних у день і ніч. Вони постійно збирають загиблих, формують фонд, щоб обміняти якнайбільше наших хлопців.
Вони виконують складну й небезпечну роботу, їдуть вже навіть не у сіру зону, а на лінію зіткнення, і там обмінюються тілами.
І потім, коли вони приїжджають вже до Києва, тоді наша служба долучається до допомоги, бо масштаби дуже великі.
Для прикладу розповім про такий випадок: після того, як хлопці вийшли із Азовсталі, нам почали передавати тіла загиблих. Якщо не помиляюся, приїхало 162 тіла, і їх треба було дуже швидко зареєструвати і покласти в належні умови для зберігання. Ми тоді буквально за один день зробили цю роботу разом із Національною поліцією, разом із судово-медичною експертизою, з Генштабом.
Конкретно з полку "Азов" ми змогли поки ідентифікувати і поховати тільки приблизно 30 людей. І далі ми стикаємося з наступною проблемою – в нас просто немає, де їх зараз ховати в Києві.
Всі об'єдналися для того, щоб вирішити цю проблему. Бо дуже багато батьків, не тільки "азовців", а всіх захисників Маріуполя, хочуть, щоб хлопці були всі поховані разом, і щоб це був хороший, достойний меморіал.
Візуалізація військового цвинтаря-меморіалуФото: Українська правда
І наша концепція, що меморіал повинен бути на схилах Дніпра, на місці Співочого поля. Там вже стоїть меморіал воїнам Другої світової війни, державний прапор і саме це місце підходить і по всіх архітектурних і візуальних нормах. Тому що воїни є достойними такої слави, і це попередження для наступних поколінь, що не потрібно забувати, якою ціною їм дісталася свобода та мирне життя.
Наразі є ряд бюрократичних процедур, які зараз абсолютно недоречні. І влада розглядає питання, як вирішити це якнайшвидше, бо з цим вже затягувати не можна. Наразі урни кремованих знаходяться на зберіганні в крематорії. Деякі сім'ї забрали урни додому. Тіла досі зберігаються у моргах в рефрижераторах, тому ми звертаємося зараз до президента пана Зеленського допомогти нам терміново розпочати процес поховання загиблих героїв на території, яку ми обрали під меморіал.
Слідкуйте за нами в Telegram!
Там ми розказуємо про все, чим живе наше місто!
