З самого початку повномасштабного вторгнення Чернігів нещадно обстрілювали російські військові. В місті були проблеми з водопостачанням, світлом та газом. Слюсар аварійної бригади "Чернігівгазу" Борис Іванищенко працював під обстрілами, щоб у чернігівців було блакитне паливо.
Хто повідомляє: АТ«Чернігівгаз»
Ранкова сирена
Зранку 24 лютого слюсаря аварійної газової бригади Бориса Іванищенка розбудила сирена. Чоловік одразу зрозумів, що ця "музика" означає. Думки про те, що сусідня росія вдереться до України, у пана Бориса були й раніше, однак він їх відкидав та до останнього не хотів вірити, що війна може трапитися в його місті.
"росія з нами воює ж з 2014 року. Ми на мирних територіях розуміли, що йде війна, але не розуміли, що таке війна. Зрозуміти це можна лише відчувши, на жаль. І я б нікому не побажав такого розуміння", - каже чоловік.
Борис Іванищенко разом з родиною залишився у місті. Спочатку сім'я переїхала з багатоповерхівки у приватний сектор на околиці, вважали, що так буде безпечніше. Проте якраз опинилися під вогнем росіян, які били по позиціях українських військових за містом.
"Коли міст через Десну з літаків бомбили, ми там недалеко жили – оце, напевне, найстрашніше було. Лежали в хаті на підлозі, а воно підкидувало і нас, і хату", - згадує газовик.
Герой енергетичного фронту
Слюсар аварійної бригади "Чернігівгазу" один з тих, хто під час активних бойових дій робив все можливе і неможливе для того, щоб в оселях чернігівців було блакитне паливо. В газовій організації він працює вже 10 років, з них 7 – на "аварійці". За цей час звик до всякого. Мабуть, саме це дозволило і під час бойових дій бути зібраним та чітко виконувати завдання.
"Я не ділив, війна це чи ні. Аварійна ситуація технологічно і під час бойових дій, і в мирний час – це, по суті, одне й те саме. Тільки зовнішні обставини та умови роботи різні. Це вже психологія, коли думаєш, що це ж війна. І у мене, мабуть, спрацювали захисні механізми психіки – їдеш чи йдеш і робиш, робиш, робиш те, що повинен", - розповідає Борис.
Головним завданням газовиків було усунення аварій та пошкоджень мережі. Тож вони робили все, щоб у людей був газ.
"Приїздиш на місце обстрілу, а люди зі сльозами просять – зробіть, що можете, тільки щоб газ не зник. Тому робили все можливе, щоб ремонтувати, навіть, здавалось би, критичні пошкодження. По суті, в Чернігові лише газ і залишався протягом всієї блокади й обстрілів, за винятком тих місць, які були зруйновані вщент. І люди кажуть – ой, бідулічка показала, наскільки ваша робота треба. Бо воду ще якось можна було знайти – в колодязях чи у річці. А якщо нема на чому її скип’ятити, чи як зігрітися – то що робити?", - каже слюсар газової служби.
Шкарпетка замість чіпка
На роботу чоловік їздив з передмістя, каже, що найнебезпечніше було вночі, під час авіанальотів. Роботу ж вдень сміливі газовики вже називали "дріб'язком". Однак, події 16 березня Борис Іванищенко не забуде ніколи, в той день росіяни розстріляли з важкої артилерії чергу за хлібом у Чернігові. Тоді загинуло 14 людей – мирних людей, які просто прийшли по хліб.
"Ми працювали якраз в тому районі. Тільки на одному будинку усунули аварію, біжать люди – їдьте он туди, вже туди прилетіло. Був такий день, як в сюрреалістичній каруселі. Чуєш, що прилетіло – значить, не в тебе. Приїхали на один будинок – лежить поряд велосипедист, вже накритий. А ти просто робиш-робиш-робиш, не зупиняєшся", - згадує чоловік.
Тоді тільки на одній адресі було 5 пробоїв від мін. Працювати довелося на 5-метровій висоті та ще й під обстрілами.
"Метрах на п’яти висоти працював. Я дірку в трубі мав чіпком закрити. Ставлю його, а воно травить, діаметр малуватий. Навколо з усіх боків свище і свище, там як крайня лінія була. Зістрибнути наче не зістрибнеш, коли летить, — високо. Спуститися також не встигнеш та й нема часу. Дивлюся, на балконі шкарпетки висять чиїсь, скло балконне вибите. Кажу сам собі – вибачте мені, люди добрі. Дотягнувся, взяв шкарпетку ту замість ущільнювача, аварію локалізував. Так і працювали", - розповідає пан Борис.
На щастя, каже газовик, матеріалів для ремонтів вистачало. Витоки газу усували будь-якими можливими способами, на начальників та підлеглих не ділилися, а тільки роботою. Під час активних бойових дій Борису психологічно дуже допомагали щоранкові зустрічі в колективі, адже тоді, разом з ним, свою роботу виконували майже 40 колег. Наразі Герой енергетичного фронту дякує Героям-Захисникам, які втримали Чернігів і не пустили окупантів до міста.
"Ми безмірно вдячні нашим військовим, що вони не впустили російські війська в місто, що моя родина, мої діти вціліли. Коли ми побачили те, що відбувалося в окупованих містах і селах, що сталося з Маріуполем – це жахливо. Тому я ціную, що вижили мої рідні, що вцілів мій дім", - говорить Борис Іванищенко.
Чоловік каже, що після перемоги буде дуже сильно радіти – так, що, навіть, трохи боїться сили цієї радості. А ще обов`язково поїде на риболовлю. А поки слюсар-аварійник залишається на своєму робочому посту, аби разом з колегами тримати енергетичний фронт.
За тиждень до війни. Аварійна бригада "Чернігівгазу": слюсар Борис Іванищенко та водій Віктор СусленкоФото: АТ "Чернігівгаз"
СЛАВА ГЕРОЯМ ЧЕРНІГОВА!
Матеріал опублікований за підтримки Ради Європи. Погляди, викладені в ньому, є відповідальністю його авторів і можуть не співпадати з офіційною політикою Ради Європи.
Material is published under support of the Council of Europe. The opinions expressed in this work are the responsibility of the author(s) and do not necessarily reflect the officialpolicy of the Council of Europe.
Слідкуйте за нами в Telegram!
Там ми розказуємо про все, чим живе наше місто!
