Як-то залишитися без даху над головою тепер знають багато жителів Чернігівщини. Понад місяць безперервних обстрілів принесли на сіверські землі багато горя, болю, страждань та розрухи. Розбомблені та розстріляні будинки, як оголені свідки злочинів російської армії, ще довго нагадуватимуть запеклий лютий та березень 2022 року.
Район Чернігова Олександрівка активно обстрілювався ворогом з першого ж дня повномасштабного вторгнення. Росіяни, напевно, намагалися знищити військові об'єкти, а нищили, як завжди, життя простих мирних українців.
Чернігівський історик та краєзнавець Сергій Горобець проживав в районі Олександрівки на вулиці Єфремова. Добротний будинок на три сім'ї, садиба, город, прибудинкові споруди, колодязі - люди, які прожили тут життя, дбали та піклувалися про свій дім. Але настав ранок 24 лютого, який змінив все.
Чернігів.City в проекті "Люди вулиці" розповідає історію чернігівця Сергія Горобця.
Втеча з дому
"З першого дня почалися обстріли і це було так дивно. Сьогодні ми вже добре розрізняємо, що таке "наші стріляють", що таке "по нас стріляють". Тож спочатку стріляли наші, а на другий день по нас стало прилітати. Ці враження і відчуття зовсім інші і дуже потужні. Ти розумієш, що тут поруч хату розбило прямим влучанням - земля тааак трусилася... А в мене ні погребу, ні підвалу, і до найближчого сховища 2 км", - поринає у спогади чоловік.
25 лютого з Сєднева в бік Олександрівки просувалася ворожа важка техніка. Через зірвані мости окупанти блукали просторами нашої землі в районі села Черниш, Тереховки, Товстоліс, а українська артилерія вправно відпрацювала по непроханих гостях.
"26 лютого два російські танки були прорвалися біля "Епіцентру", так один підбили біля нашої вулички, стояв довго, вже прибрали. Власне обстріли тут проходили постійно, через те люди і повтікали: хто зміг, той виїхав, хто залишився, той сидів у погребі", - розповідає пан Сергій.
Після першого обстрілу Сергія Михайловича до себе пожити запросив колега та товариш Сергій Бутко. Поспіхом, зібравши на скору руку скромні пожитки в одну маленьку сумку, чоловік перебрався з околиці в глибший тил міста. Тоді він думав, що пересидить ніч, а зранку прийде та збере всі свої цінні речі.
"Власне так-от поспіхом я йшов і думав, що в друга вечір пересиджу, а на ранок повернуся. Взяв з собою паспорт, техпаспорт будинку. Знаєте, все було у спішці, навіть документи на власність не взяв, зібрав саме необхідне і побіг. Думав, що заберу згодом, тому залишив вдома ноутбук та комп'ютер, де були мої носії з інформацією та архіви за багато років праці", - каже Сергій Горобець.
Але наступний ранок виявився дуже гарячим, якраз тривали запеклі бої. За 26-27 лютого Олесандрівку покинуло ще багато людей, повернутися за речами Сергій не ризикнув.
В будинок прилетіло
На наступний день повертатись вже не було куди. росія одним снарядом перетворила трьох господарів великого будинку на людей вулиці.
"В наш будинок потрапило 28 лютого...День, коли палав "Епіцентр", але в гіпермаркет прилетіло у 12 годин, а до нас десь о 14.00 чи 14.30. Чим стріляли важко сказати, можливо танком", - розмірковує чоловік.
Ворожий снаряд пробив дах, а потім здетонував всередині. Від вибухової хвилі потрощило стіни, але знищив все нещадний вогонь. Будинок настільки вигорів дотла, що звичайній людині важко уявити таке пекельне полум'я.
"Стало несподіванкою наскільки все вигорає. Якось інакше вважалося, думав, що б'ється, ламається, пробоїни залишаються... А виявляється пожежа буквально за 5 хвилин знищує все без сліду. Мій будинок палав неймовірно, за пів години все вигоріло", - так передали господарю будинку сусіди, які неподалік ховалися у погребах.
Всередині будинок вигорів дотла
Тепер ці вигорівші стіни будинку в Олександрівці нагадували чорно-біле кіно, в яке одразу не віриш. Зі стін стирчали залишки проводів та якихось залізних конструкцій, прогоріли пластикові двері, великий шар сміття та битої цегли, шматки шиферу.
"Коли ховаєшся у хаті від обстрілів, вираховуєш правило двох стін, сидиш по центру кімнати чи під стіною, то думаєш, що як прилетить снаряд, то проб'є стіну, але що настільки все може вигоріти не розумієш", - зітхає Сергій.
В будинку після пожежі ще спостерігаються ознаки минулого життя: можна вгадати, де була підлога з плитки, де стояла пральна машинка. До речі, ванній кімнаті пощастило найбільше, розповідає чоловік.
"Ось тут кімната, яка найбільше збереглася. Тут стояла душова кабіна, там десь пробило трубу з водою, вона фонтанувала. Тож навіть плитка збереглася, можна побачити колір."
В ванній кімнаті зберігся колір плитки
Натомість від багатої бібліотеки навпаки - жодного сліду.
"У мене була величезна бібліотека, книжки стояли так щільно, що я думаю ну, мабуть, точно щось збереглося. А потім приходиш і бачиш, що була така висока температура, що просто нічого, без сліду - ні книжок, ні шафи, ні підлоги - просто якісь обгорілі залізяки та каркаси від того, що там було", - бідкається пан Сергій.
Рукописи не горять?
Для Сергія Горобця то не просто книжки, все його життя пов'язане з дослідницькою діяльністю. Сергій історик та краєзнавець, займався історією Чернігівщини, кілька років збирав інформацію про шахові змагання. За багато років роботи вдалося зібрати унікальну колекцію довоєнних та післявоєнних матеріалів, які зберігалися вдома як в паперовому, так і в електронному вигляді. Але полум'я з'їло все.
"Комп'ютер, ноутбук, всі носії і вся інформація на них, всі архіви, все погоріло. Це найбільш страшно, тому що не залишається ні фотографії твоїх рідних, ні фотографій батьків, ні документів. Як історію я все це збирав, акумулював, воно в мене було і в паперовому вигляді і в цифровому, на кількох носіях це зберігав, ну от кудись у хмари загнати не вистачило тоді ще такої думки", - каже пан Сергій.
Якщо від будинку залишилися лише стіни, то садиба господаря не постраждала. Дивом вціліли господарські споруди, колодязі, навіть лампочка на дворі біля сараю. Тож до рідного подвір'я Сергій Горобець став навідуватися постійно: прибирав та вивозив сміття, фіксував та фотографував руйнації вже для наступного архіву, про облогу Чернігова та злочини росії проти мирних жителів.
"Будемо збирати історію окупації, осмислювати як Чернігів опирався та як виживав. Будемо займатися", - не втрачає надію Сергій Горобець.
Життя продовжується
Сьогодні на подвір'ї Сергія Горобця кипить робота: все сміття прибрано, поруч з домом будівельний матеріал. Коли поруч друзі, волонтери та багато небайдужих людей є шанс не залишитися людиною вулиці. Тому зараз над будинком зводиться новий дах, а до зими господар мріє повернутися додому та подякувати товаришу за гостинний прийом.
Тож, якщо є бажання долучитися до числа помічників, друзі Сергія Горобця надали його контакти, які можна знайти за посиланням.
росія - країна терорист
#russiaisaterroriststate
Матеріал створений за підтримки Ради Європи. Погляди, викладені в ньому, є відповідальністю його авторів і можуть не співпадати з офіційною політикою Ради Європи.
Material is produced under support of the Council of Europe. The opinions expressed in this work are the responsibility of the author(s) and do not necessarily reflect the officialpolicy of the Council of Europe.
Слідкуйте за нами в Telegram!
Там ми розказуємо про все, чим живе наше місто!
