Спогадами про те, яким було життя на Бобровиці після 24 лютого та як її родина врятувалася, розповідає у проєкті телеканалу "Дитинець" Людмила Назаренко.
Коли 24 лютого почалася війна, Людмила Назаренко не повірила. На той час в будинку на Бобровиці жінка проживала з чоловіком удвох, але коли зять привіз доньку з маленькими онуками, а сам пішов на війну, зрозуміла весь жах, який принесла нам сусідня росія.
"Спочатку в домі були всі умови для проживання - газ, вода, світло. Коли розбомбило сусідній будинок, не стало газу, потім електрики і води, але ми зробили запаси і якось варили їсти, а обстріли пересиджували в льосі", - згадує пані Людмила.
З маленькими дітьми було дуже важко без звичних комфортних умов, але будинок залишили лише тоді, як почало прилітати по вулиці.
"Ми переїхали до молодшої дочки в місто, в неї квартира на першому поверху, то під час обстрілів спускалися в підвал", - розповідає жінка.
Людмила з чоловіком все ще їздили до свого будинку на Бобровицю, бо там залишилося господарство. 11 березня подружжя потрапило під мінометний обстріл.
"Ми загнали машину у двір, бо думали заночувати. Але тут таке почалося...Ми тільки встигли вскочити в льох, як за нами влетіли двері. Якби замешкалися на хвилину, нас би тут не було", - плаче пані Людмила.
Ніч господарі пересиділи в льосі, а зранку виїхали. Будинку не стало 15 березня. На їхню вулицю рашисти скинули декілька бомб. Сусіди, що жили недалеко, не вижили. Після пережитого пані Людмила поки не може планувати майбутне, живе сьогоднішнім днем.
Повну історію Людмили Назаренко дивіться у сюжеті:
Відео: телеканал "Дитинець"
Слідкуйте за нами в Telegram!
Там ми розказуємо про все, чим живе наше місто!
