Тетяна Діденко – зоозахисниця, директорка Ветеринарно-стерилізаційного центру “Крок до тварин”. Увесь час, поки росіяни обстрілювали Чернігів, вона провела зі своїми підопічними, рятуючи їх від уламків та снарядів.
Одного дня Тетяна навіть самотужки загасила пожежу, яка могла призвести до загибелі усіх тварин. За порятунок тих, хто сам не може про себе подбати, дякує також волонтерам, які допомагали привезти воду та годували собак та котів під обстрілами.
Ми ділимося її історією та спогадами у спеціальному проєкті сайту Чернігів.City "Життя в облозі".
Тварини опинилися під обстрілами з першого ж дня
- Пані Тетяно, 24 лютого як ви дізналися про широкомасштабний наступ росіян і що робили у цей день?
- Я знаходилася на роботі, чергувала. Зранку пів на шосту мені зателефонували і повідомили, що почалося широкомасштабне вторгнення. Я відразу поїхала додому, забрала своїх тварин, тому що я розуміла, що я маю залишатися весь час на території Центру.
З 7-8 ранку почав дзвонити персонал. Хтось попереджав, що не вийде на роботу, хтось відразу поїхав з міста. Ми, звичайно, скасовували всі операції, які були призначені на цей день. І з тим персоналом, який вийшов на роботу, купили відразу декілька додаткових ємностей для води, набрали воду, аби її вистачило хоча б на перший час.
І вже о 10-12-й ранку 24-го лютого над нами почало літати. Найстрашніше в усій цій ситуації було те, що тварини почали дуже лякатися. В перший день в нас вже втекла одна тварина – собака просто від страху вигнув прути і вистрибнув.
Це була наша найбільша проблема протягом активних бойових дій – у нас стріляли постійно. З 26-го числа на територію вже почали прилітати перші уламки. Було дуже гучно і тварини дуже боялися. Багато з них травмувалися навіть не уламками, а через те, що вони билися об клітки, об вольєри, застрягали між будками, бо намагалися забитися глибше, сховатися. Адже їм неможливо пояснити, що відбувається.
Тетяна Діденко
- Ви проживали на території Центру постійно? Хтось ще тут був з вами?
- На початок війни в нас було 160 собак і майже 60 котів. 24-го тут ще був персонал. 25-го вже було дуже голосно, і пости навіть не завжди пропускали, персонал вже на роботу не виходив.
Нас тут залишилося двоє на 4 дні. На 5-й день вже змогли приїхати деякі працівники, по місту зібрали усіх, хто хотів нам допомогти. Адже транспорту не було, а дістатися пішки до нас дуже проблематично. Спасибі велике людям, які відгукувалися. Вони приїхали і нам допомогли. На таку кількість тварин, аби надавати їм догляд на належному рівні, 2 людини – замало.
Хоча пізніше вже були дні, коли я була на території сама, адже ніхто не міг приїхати через обстріли, тут було небезпечно. Найдовше я була тут сама 5 днів, це звичайно було складно.
От тоді вже мова не йшла про гідний рівень догляду – тоді йшлося про порятунок життя, зробити хоч те, що можна – прибрати по мінімуму, погодувати. Адже одній людині, щоб просто погодувати і налити воду на 200 з гаком тварин, потрібно 5 годин.
Тетяна Діденко
Воду возили з озера
- Скільки у вас було запасів корму, медикаментів, і чи вистачило їх?
- На щастя запас медикаментів був і нам його вистачило. З кормом було складніше. Невеликий запас був, і ми одразу ж перейшли на одноразове харчування. По-перше, і по часу, і по фізичних можливостях ми вдвох не могли годувати тварин двічі на день. По-друге, з метою економії. Цього вистачило майже впритул, але по корму нам трошки ще допомагали.
Були періоди, коли нам хлопці привозили, наприклад, курку, яка залишилася в якихось розбомблених ларьках, привозили залишки заморожених ковбас – на щастя, ще трохи тримався мороз і вони могли тут зберігатися. Але ковбаса нам далася складно в тому плані, що вона солона, і тварини стали більше пити. А води не було.
Ми за нею їздили на озеро. На таку кількість тварин потрібно було 200-250 л води на день мінімум. Звичайно, принести таку кількість води в руках нереально. До озера 1,5 км. Але люди про нас не забували все одно – приїжджали хлопці і з ЗСУ, і з тероборони. І якщо хтось на машині приїздив, то перше, що я просила – поїхати на озеро і привезти хоч трохи води.
Тетяна Діденко
- Центр обстрілювали постійно?
Обстрілювали цей квадрат, де ми знаходимося. Загалом на територію впало 4 снаряди. Один, на щастя, не розірвався. І саме він прилетів тоді, коли були волонтери на території, не тільки я. Мабуть, вищим силам потрібно, щоб ми залишилися в живих, тому що цей снаряд впав просто біля входу і не здетонував.
А вечері 15 березня впала бомба. Я була на території сама, закривала собак. І раптом почула літак. І побачила, як на нас скидають бомбу. Не знаю, чи він промазав, чи зробив це спеціально – але він скинув її трошки за територію, почалася пожежа. На вольєрах піднялися дахи, паркан зруйнувало повністю. На полі був сухостій і він почав горіти. Весь вогонь поліз на територію.
Чесно кажучи, це був перший раз, коли я була на межі істерики. Я, як звичайно у мирний час, почала набирати пожежну службу, але з'єднання не було. Я зрозуміла, що мені ніхто не допоможе, і якщо у мене почнеться паніка, тварини згорять. Бо я можу від вогню втекти, а вони ні. Якщо їх зараз випустити, вони побіжать на вогонь, на людей. І я взяла вогнегасник, ковдри, усе що знайшла... змочила це у воді та розклала по периметру, щоб вогонь не просувався далі на територію. А потім вогнегасником почала гасити полум'я. За 1,5 години вогонь вдалося зупинити.
Тетяна Діденко
Випустити тварин не могла
- Скільки тварин померло в Центрі за час обстрілів міста?
- Ми втратили 29 тварин. Це разом з тими, що втекли. Але ті, що втекли, скоріш за все також померли. А 21 тварина – це ті, що загинули. Один – від уламку, 20 – від серцевих нападів та нервових розладів, адже через обстріли вони перебували постійно в істеричному стані. Багато тварин були поранені. Коли на територію прилетів останній снаряд, поранило 8 собак. На щастя, вони вижили.
Мене дуже часто питають, чому я не випустила собак. Але потрібно зрозуміти, що тварини, які живуть у нас у вольєрах, з певних причин не можуть бути випущені на волю. Є післяопераційні, є дуже старі, неконтактні, агресивні, є і великі породи, які можуть просто налякати. Що було б, якщо на вулицю одночасно вийшло б 200 тварин? Їх би на першому посту розстріляли, та і людям під час війни ще не вистачало боятися собак, яких і так по місту бігало дуже багато.
- Наскільки Центр постраждав в плані руйнувань?
- Уламками були побиті дахи десь на 30%, через це у приміщення затікала вода. Частину вольєрів теж побило, познімало дахи, дуже сильно постраждав паркан. Але спасибі волонтерам – те, що можна, ми повирівнювали і поставили назад, щось підлатали.
- Які перед Центром зраз стоять найбільші виклики, що вам найбільше потрібно?
Перший виклик - це адопція, прилаштування тварин, яких зараз дуже багато, їм потрібна родина. Але зараз відповідальні люди дуже обережно ставляться до того, щоб взяти тварину, зважують всі "за" і "проти", тому що ми все одно живемо у війні.
У нас ще дуже багато проєктів, які б хотілося реалізувати. Зараз, ми, наприклад, завдяки UAnimals побудували 20 вольєрів, але в них немає будок. Будки нам потрібні завжди, адже собаки їх гризуть, і добре, якщо є запас.
Нам також конче потрібні приміщення для котячого та собачого ізоляторів, щоб ми могли максимально знизити ризики епідемій. Мріємо і про рентгенапарат. Ми з цього приводу домовлялися з міською радою, нам обіцяли допомогти з його придбанням. Але потім почалися військові дії, і зрозуміло, що в бюджеті для цього найближчим часом навряд чи знайдуться кошти. Знайти спонсора на рентген дуже складно, тому, якщо хтось нам готовий в цьому допомогти, ми б з радістю прийняли цю допомогу, тому що ми конче потребуємо такого апарату.
Нижче дивіться відеоверсію інтерв'ю:
Матеріал створений за підтримки Ради Європи. Погляди, викладені в ньому, є відповідальністю його авторів і можуть не співпадати з офіційною політикою Ради Європи.
Material is produced under support of the Council of Europe. The opinions expressed in this work are the responsibility of the author(s) and do not necessarily reflect the officialpolicy of the Council of Europe.
Слідкуйте за нами в Telegram!
Там ми розказуємо про все, чим живе наше місто!
