Фото в телефоні стали вже такими звичними для людей сучасності. Люди фіксують різні моменти свого життя. Деякі з них ми хочемо зберегти в своїй та електронній пам'яті надовше, а деякі безжально видаляємо за мить. Кожна світлина стає спогадом прекрасного чи жахливого.
За вже більше ніж пів року війни в телефонах українців з'явилися різні фото: якісь повертають в хвилини радості, якісь у хвилини переживань, декого з фотографій вже ніколи не зустрінеш наживо. Минуле змінити неможливо, але варто пам'ятати заради майбутнього.
Чернігів.City запропонував людям поділитися своїми спогадами, своїми "фото з телефону", які були зроблені в період вторгнення на Чернігівщину російських військ, в період окупації та оточення, коли місяць перетворився в один довгий день. Дякуємо, що поділилися з нами своїми спогадами.
Сергій Чижиков
Капітан ЗСУ
Сергій Чижиков з початком повномасштабного вторгнення росії став на захист рідного міста. До 23 лютого 2022 року він працював менеджером «Укрпошти», а 4 березня приземлив ворожий літак за допомогою ПЗРК “Ігла-1”.
- У перший день, як почалася війна, зібрав речі і пішов у військкомат. Ввечері вже був у Гончарівському. Отримав там зброю і форму. Перші два дні було складно, був хаос і нічого не зрозуміло. А вже на третій день 1 сіверська бригада зробила подвиг! Вона зупинила на підступах біля Рівнопілля і Киселівки колони ворожої техніки і російських окупантів.
На фото нова фотозона у передмісті. Матеріал московії, оформлення танкістів ЗСУ.
Нова фотозона у передмісті. Матеріал московії, оформлення танкістів ЗСУ
На фото напарники - Рудий вогник та Кора. Кішка мала підпалену шорстку та два опіки.
Сергій Лаєвський
Директор у Чернігівському історичному музеї імені В.В. Тарновського
Під час оточення Чернігова російськими військами Сергій Лаєвський понад місяць жив у музеї. Разом з колегами рятував музейні колекції від знищення.
- В ті важкі дні, коли думки були зосереджені на одному питанні - вижити, важливо було давати позитивні імпульси. Такими імпульсами стали лекції, які читала старший науковий співробітник музею Олена Трухан.
Це фото зроблене у музейному підвалі-теплопункті, яке перетворилося на сховище для людей, які ховалися від обстрілів та бомбардувань.
Це фото зроблене у музейному підвалі-теплопункті, яке перетворилося на сховище для людей, які ховалися від обстрілів та бомбардувань.
- За повідомленням охоронця військово-історичного музею стало відомо, що на першому поверсі вибиті вікна. Обстріли не припинялися, але нам вдалося добратися до музею, побачити наслідки руйнувань, спричинених вибуховою хвилею та вжити необхідного із порятунку музейних колекцій, які не були демонтовані з експозиції першого поверху. В цей день додалося трохи відчаю, але минулося.
Фото зроблено після нічного бомбардування, коли була зруйнована будівля Музею українських старожитностей Василя Тарновського.
Фото зроблено після нічного бомбардування, коли була зруйнована будівля Музею українських старожитностей Василя Тарновського.
- Демонтаж музейної експозиції здійснювався співробітниками музею починаючи із 24 лютого. В експозиції були представлені майже 10 тисяч експонатів. Чималу частину демонтували та сховали 24-25 лютого. А далі співробітники, які залишалися у музеї, здійснювали порятунок колекцій щодня.
На фото співробітники музею - Євген Троянчук та Олег Трухан переносять скафандр космонавта.
На фото співробітники музею - Євген Троянчук та Олег Трухан переносять скафандр космонавта.
- Протягом всієї облоги деякі співробітниці музею залишалися на своїх робочих місцях. На їхні плечі лягло чимало: готували їжу, поповнювали запаси продуктів, прибирали приміщення та територію, створювали необхідний комфорт для тих, хто переховувався у музейному сховищі, опікувалися демонтажем експозиції, нараховували зарплату, читали лекції тощо. Холодно, інколи з'являлася електроенергія, але ніколи не зникали сили зранку починати все з початку.
На фото гріються на весняному сонечку Олена Троянчук, Юлія Барбаш (волонтер музею), Олена Трухан, Лілія Лаєвська.
На фото гріються на весняному сонечку Олена Троянчук, Юлія Барбаш (волонтер музею), Олена Трухан, Лілія Лаєвська.
Іван Тельнов
Лікар-пульмонолог, завідувач ковідного відділення Чернігівської обласної лікарні
Іван Тельнов залишався на своєму робочому місці з першого дня війни та до кінця активних бойових дій в Чернігові, жив у лікарні. Крім роботи в ковідному відділенні, допомагав лікарям приймального відділення сортувати хворих та надавати першу медичну допомогу поки були зайняті хірурги та операційні.
- Лікарський склад ковідного відділення залишився майже в повному складі. Під час активних воєнних дій до нас, і до мене особисто, зверталися люди з легеневими проблемами, астмою, кашлем. Не завжди це були виключно мої пацієнти. Зверталися й бійці ЗСУ, які тривалий час перебували в окопах. Зверталися ті, хто постійно перебував у сховищах, не жили в домівках. Зверталися навіть з маленькими дітьми від трьох рочків і менше щодо проблем органів дихання. Тож довелося надавати допомогу всім, хто цього потребував.
На фото мій район після обстрілу міста. Дивом не постраждав мій будинок.
- В лікарні місце знаходилося і для тварин. Собака просто в дощ прийшла на приймальне відділення. Її нагодували та спробували зігріти.
На фото та сама собака.
На фото та сама собака.
Максим Ус
Ультрамарафонець, рекордсмен України, який підкорив 100 км з діагнозом ДЦП
Максим Ус, як і тисячі чернігівців, намагався вижити в місті, яке перешкодило здійснитися планам окупанта щодо швидкого наступу на Київ. Під час чергового артилерійського обстрілу російський снаряд впав просто перед його будинком. Уламки снаряда важко травмували дружину та сина. Це сталося 16 березня. Через тиждень Дмитрика не стало.
- В той час, коли я зробив це фото лунала сирена, ми уважно слухали новини. Лягли на підлогу і перечікували тривогу. Я і був, і зараз гордий за Україну, що наша країна перемагає і переможе. Дуже хвилювався за знайомих, комусь щось писав кожного дня. Хотів, щоб це швидко закінчилося, як страшний сон. Були в шоці від того, що відбувається. Втомлені, постійно були одягнуті. Фото зробили на згадку, щоб не забути той жах, котрий відбувався в блокаді Чернігова.
На фото моя родина: син Дмитро, дружина Євгенія та я.
Олександр Токарь
Голова Молодіжної ради Михайло-Коцюбинської ТГ
Олександр вступив до місцевої тероборони з самого початку війни. російські війська зайшли до Михайло-Коцюбинське 28 лютого з боку Гомеля. Жителі селища майже місяць жили в окупації. На сьогодні Олександр очолив Молодіжну раду, команду молодих активних людей, яка прагне розвитку своєї громади.
- Після деокупації Чернігівщини залишилося багато небезпечних "подарунків". Ми допомогами збирати по лісу снаряди, які потім передавали нашим хлопцям. Орки багато чого покинули в лісі. А так сталося, що в ліс почали ходити люди, щось шукати, навіть діти. Тому ми вирішили піти групою, щоб не будо нещасних випадків. Тоді ми багато чого знайшли. Були просто в шоці.
Це фото зроблено вже після того, як вийшли орки.
Небезпечні знахідки у звільненому лісі
Проєкт "Фото в телефоні" ми присвячуємо стійкості і незламності українського народу, а також боротьбі України за життя, свободу і незалежність.
Слідкуйте за нами в Telegram!
Там ми розказуємо про все, чим живе наше місто!
