Сергій Лаєвський – директор Чернігівського обласного історичного музею імені Василя Тарновського. Під час облоги російськими військами Чернігова понад місяць разом з колегами жив у музеї, аби врятувати колекцію від обстрілів та знищення. У своєму підвалі музейники прихистили і людей з найближчих будинків, для яких тут влаштовували лекції та концерти.
Ми ділимося його історією та спогадами у спеціальному проєкті сайту Чернігів.City "Життя в облозі".
Можливостей евакуювати колекцію не було
- Пане Сергію, до 24 лютого музеї області, і історичний музей також, працювали в штатному режимі. Чи була якась підготовка до військових дій – тобто підготовка колекції до евакуації?
- Штатний режим, треба додати, в умовах локдаунів. Вже 2 роки музей не може працювати нормально, як звик. Тому до чогось такого надзвичайного ми вже призвичаїлись. Говорячи про підготовку до евакуації, хочу повернутися у 2014-й рік, коли відбулася військова агресія росії проти України і стало зрозуміло, що музеї під загрозою, музейні колекції можуть бути знищені або вкрадені. Тоді Міністерство культури розробило накази, щоб розпочати якісь дії. Проводилися наради, ми складали списки тих музейних предметів, які мають бути евакуйовані в першу чергу. Але куди евакуйовані, яким чином, куди запаковувати предмети, хто буде їх перевозити, де взяти транспорт – на всі ці запитання не було жодної відповіді.
Сергій Лаєвський
Ми, склавши списки, закупили пакувальні матеріали – коробки, бульбашкову плівку, і на цьому все. Далі ми розробляли порядок дій для колективу – як ми будемо відкривати вітрини, що знімати, як це фіксувати, складали списки співробітників, які мають відповідати і безпосередньо виконувати ті чи інші завдання. Але я постійно задавав собі запитання: якщо війна, то де будуть люди? Вони прийдуть в музей, чи залишаться вдома, зі своїми родинами, рятуючись…? Зрозуміло, що я навіть у страшному сні не уявляв, що війна у нас почнеться саме так… Але відчуття, що треба бути готовим, було.
- Скільки предметів теоретично ви мали б вивезти, якщо була б така можливість?
- Предметів першої групи, які потрібно було б вивезти в першу чергу, нараховувалось близько 15 тисяч. Другої групи близько – 40-50 тисяч. Але ж кожен предмет має свій розмір і свою вагу. Один предмет – це може бути один документ вагою кілька грамів, або, наприклад, дзвін, який належав Павлу Полуботку, і який важить 600 кг.
В нашому музеї, наприклад, зберігається трактор "Запорожець" – він єдиний в Україні і, мабуть, єдиний залишився в колишньому Радянському Союзі, бо його забирали на виставку в москву у 70-х роках. Він важить 1,5 тони…
- Тобто теоретично на евакуацію знадобилися б місяці роботи?
- Якби процес був відпрацьований, то за наявності транспорту, пакувальних матеріалів і відповідної кількості людей, припущу, що ми змогли б це зробити протягом 2-3 днів. Але ж ми знаємо, що навіть такого часу ворог нам не дав.
Сергій Лаєвський
Життя в музеї під час облоги міста
- Яким був перший день повномасштабного вторгнення для вас? Ваші перші думки, перші дії?
- Десь о 7:30 ранку ми з дружиною вже були в музеї. Я і по сьогоднішній день щиро вдячний своєму колективу, який зібрався майже весь.Часу розкачуватися не було, і ми знали, що нам треба робити. Бо ще в середині січня я почав ставити питання Міністерству культури – які наші дії, що нам потрібно робити? Бо я ж не можу просто взяти музейні предмети і кудись понести – це власність держави. Відповідей чи рекомендацій не було. Ми проговорювали це питання з нашим департаментом культури і зійшлися на тому, що будемо шукати прихисток всередині музею.
Тож у перший день ми розділилися на групи, почали відкривати вітрини, демонтувати предмети першої черги, загортати і переносити до сховища. За правилами треба було фотографувати, описувати все це, але часу на це не було, бо повітряні тривоги… і ми вже чули канонаду. Це дуже лякало. Так ми провели цей перший день.
На ніч ми з дружиною, яка також працює в музеї, залишилися тут, з нами лишилося ще кілька співробітників, і в цю першу ніч на 25 лютого до нас у підвал вже прийшли люди, які попросили прихисток. Надалі ми вже почали облаштовувати сховище, аби у ньому можна було жити.
- Скільки людей приблизно проживало в музеї під час обстрілів міста?
- На ніч залишалося десь від 22 до 28 людей. Це були наші співробітники, які протягом усієї облоги Чернігова тут займалися музейними справами, були і мешканці навколишніх будинків. У нас були для усіх лежачі місця. Були у нас і дві жінки при надії. Одна з них ледь не народила у нашому підвалі і повернулася сюди через 3 дні після народження дитини, тож деякий час у нас тут жило немовля.
- Як виглядав приблизно ваш день під час облоги міста?
- Мій ранок починався десь о 5-й – я виходив назовні, оглядав приміщення, спілкувався з охоронцем, отримував інформацію про те, що у наших інших музеях відбувається. Близько 8-9-ї ранку мешканці нашого сховища роз'їжджалися у своїх справах, а ми в музеї займалися демонтажем експозиції, відвідували свої родини, заготовляли харчі, добували воду.
Для нашої музейної спільноти готували всі разом - тут або вдома. Принесли з дому мультиварки і коли була електроенергія, готували в них. Після того, як зникло світло, ходили додому, бо живемо поруч, і готували на газу. В нашому господарстві був і газовий балон, який також використовувався для приготування їжі.
Поступово у нас з'явилися пропозиції проводити лекції для мешканців підвалу. Це була ініціатива нашої співробітниці Олени Трухан. Вона веде екскурсії, лекції, це у неї дуже яскраво виходить і вона це взяла на себе. У родині заступниці директора син – професійний музикант. Він у нашому підвальному приміщенні виступав з піснями. Знаєте, коли ця війна вже у тебе увійшла, ти вже не так реагував на те, що відбувалося. Це вже було не так, як у перші дні. Людська природа готує нас до будь-яких змін. Треба тільки витратити певний час, а далі ти до цього призвичаюєшся.
Сергій Лаєвський
Музейні експонати від обстрілів не постраждали
- Чи були якісь прильоти, обстріли, біля території музею?
- Значно постраждав військово-історичний музей під час бомбардування стадіону і міського парку в ніч на 11 березня. Там повилітали практично всі шибки. Тут, на Валу, нашому історичному музею можна сказати пощастило. Найближче, що по нас вдарило, це міна, яка розірвалися 6 березня поблизу художнього музею. Внаслідок цього вибуху були вибиті деякі шибки на 1,2,3 поверхах, уламки зайшли і всередину. На щастя, жоден з музейних предметів, які на той час були в експозиції, не постраждав.
- Ви як музейники коли вже почали збирати перші експонати, присвячені подіям лютого-березня?
- Перші експонати ми отримали десь в середині березня від нашого співробітника, який тримав оборону на околицях Чернігова. Йому вдалося передати нам декілька предметів, які вони знайшли під час огляду ворожих позицій. А після того, як загарбники були вибиті з Чернігова, ми вже мали змогу виїжджати за межі міста, побували в Новоселівці, Лукашівці, Слободі, Шестовиці, Товстолісі. Нам багато допомагали військові та бійці ТРО. Таким чином ми змогли зібрати і багато цікавих документів, які знайшли на смітниках. І тепер ми набагато більше знаємо про те, хто до нас прийшов, хто не пішов, як кого звуть, звідки вони родом… Останнє наше надбання – частина літака, який впав на Забарівці. Вона була виставлена на аукціон і пан Олександр Матвієнко, який її викупив, подарував її музею. Таким чином поповнюється наше зібрання.
- Яким ви бачите майбутнє історичного музею після Перемоги?
- Експозиція нашого музею відкрилась 14 вересня 1979 року. Вона була побудована за хронологічним принципом – від палеоліту фактично до вчорашнього дня. Назад ми цю експозицію не повернемо. Ми пишаємося колекціями нашого музею: це колекція Василя Тарновського – унікальне зібрання; у нас дуже яскраві колекції, зібрані першим музеєм, що відкрився у Чернігові у 1896 році; колекція церковного музею… І цих колекцій фактично не можна було побачити, бо вони розчинялися в експозиції.
Те, що ми будемо будувати – це буде колекційний принцип. Ми б хотіли показати, наприклад, нашу археологію, нашу гончарну спадщину. Але у нас катастрофічно немає місця. Тому у найбільш рожевих тонах я бачу майбутнє музею з додатковими площами, які мінімум втричі більші, ніж ті, що ми маємо сьогодні. І тоді нам вдасться в повній красі показати те, чим має пишатися Чернігів і Чернігівщина.
Нижче дивіться відеоверсію інтерв'ю:
Матеріал створений за підтримки Ради Європи. Погляди, викладені в ньому, є відповідальністю його авторів і можуть не співпадати з офіційною політикою Ради Європи.
Material is produced under support of the Council of Europe. The opinions expressed in this work are the responsibility of the author(s) and do not necessarily reflect the officialpolicy of the Council of Europe.
Слідкуйте за нами в Telegram!
Там ми розказуємо про все, чим живе наше місто!
