Через війну, через повномасштабне вторгнення російської армії на територію нашої країни, чимало українців і чернігівців зокрема стали волонтерами. Хтось допомагає військовим, хтось переймається переселенцями, хтось опікується хатніми тваринами… Наша сьогоднішня героїня встигає робити всього потрохи і, одночасно, виховує маленьку доньку та навчається в магістратурі.
Читайте цікаве, дуже душевне та відверте інтерв’ю з дипломованою ветеринаркою, волонтеркою Дар’єю Красножон.
Дар'я КрасножонФото: Особиста сторінка Дар'ї у Facebook
Розкажи, де ти та твоя родина зустріли початок війни? Чи виїжджали з Чернігова?
— Моє 24 лютого почалось десь о 5.40 ранку з телефонного дзвінка чоловіка, який 23 ввечері поїхав до батьків, а я з донькою залишилась хворіти вдома... З цікавих фактів: якраз перед тим, як він виїхав з дому, ми обговорювали наші спільні дії на випадок, якщо повномасштабне вторгнення відбудеться саме цієї ночі… А рюкзаки всій сім'ї почала складати ще з кінця листопада. Ажіотаж довкола теми вторгнення та якесь нехороше передчуття зіграло в цих зборах далеко не останню роль.
Перша реакція після дзвінка чоловіка: подумки "пройшлась" по списку, який обміркувала заздалегідь: подзвонити батькам; підготувати переноски для тварин, винести всі речі в коридор; підготувати одяг, взуття, перекус та воду для швидкого доступу; слідкувати за новинами. Маю таке собі хоббі: моделюю різноманітні ситуації і максимально детально продумую свої дії під час них. До речі, реально допомагає: якщо якась з них трапляється, в голові одразу виникає "відпрацьована" схема, план дій.
Зателефонувала мамі. На моє запитання про її обізнаність стосовно новин чую спокійну відповідь: “Ми вже знаємо. Я рюкзак підшиваю.” Ще раз проговорили план дій, ніякої паніки ніхто з нас не відчував. А о 9 ранку телефонує чоловік: йому вручили повістку...
Все. План А накрився мідним тазом, а чоловік через 3 години має бути вже в військоматі (без теплих речей, без будь-якої амуніції, в чому був на момент отримання повістки). Ми з дитиною, тваринами, рюкзаками на одному боці міста, а мої батьки на іншому. Я розумію, що сама все не донесу, а в таксі всі лінії перевантажені. Дзвоню мамі. Домовились, що чекаємо можливостей з транспортом і паралельно слідкуємо за розвитком подій. Як тільки можливо — брат їде за нами і проживаємо всі разом. Щоб відволіктись, цілий день готувала, прибирала, вікна скотчем заклеювала, ванну собі гарячу набрала, з дитиною бавилась, ну і паралельно слідкувала за новинами.
Як діяли далі? Чи були страх, хвилювання?
— 25 лютого вранці була повітряна тривога. Зриваюсь зі свого ліжка, з дитячого хапаю малу і біжу в коридор, щоб хоча б 2 стіни захищали. За 24-те я намагалась вивчити максимум інформації про надійність укриттів і зрозуміла, що панельні будинки (а ми жили саме в такому) просто шматками розсипались після влучань. Годині о 10 змогла передати чоловіку зібраний рюкзак через дружину його побратима. Рюкзак йому зібрала, як тільки про повістку дізналась, але не знала чи зможу передати...
Все ще чекаємо можливості виїхати. Десь близько 13.00 телефонує брат, щоб ми збирались, бо він вже в дорозі. Приїхали до батьків. В цегляну (!) багатоповерхівку. Чоловік на той час вже обороняв Чернігів в першій лінії. Звісно, хвилювалась. Але ми були одне від одного за буквально 2 мікрорайони і це нас обох трохи заспокоювало.
Вся моя сім'я чула, що відбувалось в них на позиції. Коли на них летіли авіабомби, стріляли танки від них та по ним, коли працював кулемет... Все те саме переживав і мій район, відповідно...
Ветеринарно-стерилізаційний центр "Крок до тварин", Чернігів. Початок квітня 2022 р.Фото: Особиста сторінка Дар'ї у Facebook
Чим далі займалась під час активних бойових дій?
— Десь на другому тижні почала розносити продукти тим, хто мав потребу. Дуже багато сусідів виїхало і залишили все нам, та і самі ми мали достатньо запасів. З братом пішки несли ці торби в центр міста. На зворотному шляху набрали в колонці води на вулиці, бо в квартирі на той час вже не було ні опалення, ні світла, ні води.
Через пару днів брат підключився до волонтерів, а я кожен день ходила "на розвідку" і шукала найближче джерело води. Поки не відновили водопостачання (десь після середини квітня), я до останнього дня її і носила в пляшках. Вибрала найзручніші, щоб ідеально поміщались в рюкзак і 2 каністри в руки. 21 літр якраз на всю сім'ю на день вистачало: приготувати їжу, погрітись чаєм, помитись, посуд помити, навіть на мінімальне прання... Коли всі продукти розвозила, то приїздила додому і в'язала хлопцям шкарпетки.
В кінці другого тижня чоловіка пустили до нас за їжею, теплими речами і морально заспокоїтись. 2 години провів з нами, ми все спакували і він пішов назад. Стало трошки спокійніше на душі. У всіх нас.
Приблизно місяць шукала нормальну амуніцію для бригади чоловіка, бо в них на всіх було 2 комплекти захисту. Мінялись цими касками і броніками, коли йшли на нуль, бо просто не було іншого виходу. Оббивала пороги, телефон закипав і постійно сідав (зарядити майже не було можливості), місто було в блокаді, пошти не працювали, паливо дістати майже нереально...
Зрештою допомогли друзі і їх зв'язки. Дістали тепловізор, класний портативний акумулятор, каски, бронік... З іншої сторони приєднались люди і забезпечили хлопців тактичними рукавичками з США, генератором тощо. Потім привезли хорошу форму. Інші друзі допомогли зі взуттям нормальним. Мені досі важко повірити, що все це вже не потрібно шукати, вимолювати, викупати...
Один з військових подарував мені свій велосипед на знак подяки. Це взагалі була така значуща для мене подія. Я цілими днями пересувалась містом з серйозним вантажем і наявність будь-якого транспорту значно скоротила витрати часу і фізичних навантажень. Як тільки з'явився хоч якийсь зв'язок зі мною і перестали вдень так сильно обстрілювати місто, почали звертатись знайомі та незнайомі стосовно ветеринарних консультацій, оглядів тварин та мінімальних ветпослуг типу ін'єкції зробити, витягти поверхневі уламки з тварини тощо.
Шукала людей, які потребували допомоги... Початок квітня 2022 р. Фото: Особиста сторінка Дар'ї у Facebook
Знаю, що ти доставляла корм для тварин. Розкажи про цю діяльність: де брала, куди відвозила?
— Під кінець квітня подзвонили друзі, які могли допомогти перев'язувальним матеріалом та медикаментами тваринам. Ми самоорганізувались і знайшли можливість привезти все до мене. Потім я цілий вечір фасувала окремі набори для зооволонтерів знайомих і для Ветеринарно-стерилізаційного центру. Згодом приєднались інші ентузіасти, завдяки чому ми змогли здійснити таке забезпечення декілька разів. Також інші мої друзі надали мій телефон людям, що запропонували допомогу кормом для безпритульних тварин.... Тобто далі вже працювало "сарафанне радіо".
Дзвонили благодійні організації та просто небайдужі, які робили закуп кормів на моє ім'я, а далі вже я шукала транспорт і людей, які потребували такої допомоги. Все відбувалось з фотофіксацією, максимальним висвітленням інформації для організаторів, вся моя діяльність перевірялась і контролювалась. Хоча все одно, як і до більшості дотичних до волонтерства людей, були претензії від деяких осіб на кшталт "накрала вже, мабуть, собі"; "точно продає"; "чого так мало" та інше.
Передостанній такий транш організовувала сама. Друзі з Прикарпаття виділили кошти для тварин, я зробила закуп, знайшла перевізника і хлопця з Укрпошти, який допоміг все розвезти на адреси по місту. Мій друг з Києва відшкодував вартість палива на цю розвозку. Я все проконтролювала і зробила фотозвіт для всієї команди. Зараз Чернігівським тваринам не так активно допомагають і весь ланцюг передачі вже налагодили напряму з зооволонтерами, тому в таких проєктах наразі не беру участі.
Дзвонили благодійні організації та просто небайдужі, які робили закуп кормів... Початок квітня 2022 р.Фото: Особиста сторінка Дар'ї у Facebook
Як рідні ставились до такої активності під час небезпеки?
— Звісно, вся родина переживала, коли під час обстрілу я була на вулиці або взагалі десь в інших районах міста, а через відсутність зв'язку не було навіть можливості подзвонити й один одного заспокоїти. Під час мого пересування доволі часто починались обстріли, але сидіти я не могла і мої рідні це розуміли. Я б просто морально не витримала бути в 4 стінах бездіяльно. Навіть сама думка про це була нестерпною.
Мама з перших днів взяла на себе всі господарчі справи. З донькою за моєї відсутності також постійно сиділа. Без її допомоги і половини не вдалося б досягти. Була ситуація, коли 2 міни серед білого дня прилетіли прямо у мій двір. Одна поруч з будинком, а інша на дитячий майданчик. За 10 хвилин до цього ми з другом виїхали з двору якраз цим шляхом. Їхали рятувати собаку, потім везли її через палаючу центральну вулицю на перетримку і лікування, все це під час активного обстрілу. Повертаємось в мій двір, а тут вирва біля будинку, скло всюди, сусіди біля підвалів стоять в шоці. І розуміємо, що був "приліт". Дякувати Богові, обійшлось без серйозних руйнувань і без жертв.
Через те, що інтернет не працював, а деякі люди жили за адресами, невідомими мені раніше, потрібен був координатор. І цю роль на себе взяла дівчина, якій я дистанційно допомагала з лікуванням кошенят в Херсоні ще рік тому. Вона жила в населеному пункті, де було відносно спокійно, відповідно в неї майже не було обмежень на використання зв'язку, заряджанням телефону тощо. Відтак, я їй надсилала адресу, а вона мені максимально детально робила скріни маршруту, користуючись Гугл картою.
Тобто, дуже багато людей було залучено для досягнення навіть мінімального завдання. Якби я була одна, то в'язати шкарпетки, напевно, був би мій максимум за тих умов. В усякому разі виконання розтягувалось би мінімум на тиждень. Це перемоги, які здобуті лише завдяки суспільній координації, приписати їх виключно собі я не можу. Я безмежно вдячна всім, хто був і є на моєму шляху: це і досвідчені військові, які весь час допомагали, і спонсори усіх моїх проєктів, і волонтери, які збирають кошти й дістають звідусіль усе необхідне, і люди, що забезпечують сировиною, і координатори, і медики, і друзі, рідні та однодумці з різних країн, і перевізники… Цей список можна ще довго продовжувати!
Всі ці люди — величезний організм, який за вдалої організації працює, наче годинничок! Маючи таку нагоду, дякую всім-всім! Ви надзвичайні!
Влітку допомагала з пошуком кормів для тварин. Червень 2022 р.Фото: Особиста сторінка Дар'ї у Facebook
Чим займаєшся зараз? Кому допомагаєш?
— Останні пару місяців займаюсь медикаментами та перев'язувальними матеріалами для військових. Суть така: мені бригада говорить регіон перебування (залежно від цього я корегую список медикаментів у наборі), свої потреби приблизно. Я шукаю спонсорів, які купують самостійно пункти зі списку або оплачують позицію. Пакую і через представника бригади передаю коробки бойовому медику. Вже після отримання для мене роблять фотозвіт про отримання, який я надсилаю спонсорам і висвітлюю на своїй сторінці в мережі.
Ну, а впродовж всього цього часу збираю ганчір'я, медичні розхідники і медикаменти для тварин з Ветеринарно-стерилізаційного центру. До цього може долучитись абсолютно кожен. Навіть просто прийти фізично допомогти поприбирати в вольєрах та вигуляти/поспілкуватись з собаками на території — це буде величезна допомога! Єдине, про свій прихід і бажання допомогти бажано попередити заздалегідь, щоб можна було більш рівномірно розподілити задачі на людей.
Займаюсь медикаментами та перев'язувальними матеріалами для військових. Вересень 2022 р.Фото: Особиста сторінка Дар'ї у Facebook
Що можеш назвати найяскравішою подією останніх місяців?
— В мене кожен день яскравий. Важко виділити щось одне. В принципі, можна сказати, що я зараз в житті займаюсь тим, чим хочу. Довго не витримую однотипні завдання, тому кожного дня придумую якісь серйозні і дрібні проєкти, записуюсь і проходжу різноманітні курси... Нереально радію, коли можу чомусь новому навчитись. Мене надихають успіхи власних проєктів та саме планування проєктів надихає не менше.
Коли розумію, скільки нереальних людей пізнала останнім часом (за інших обставин, скоріше за все, я і половини б з них не знала), скільки шляху позаду, завдань зі статусом "здійснено", коли ніхто вже не вірив в успіх… Хіба це може залишити байдужим? Довести будь-кому, в тому числі й собі, що абсолютно ВСЕ можливо, а на "неможливо" треба просто більше часу — це яскраво апріорі.
З дочкою. Липень 2022 р.Фото: Особиста сторінка Дар'ї у Facebook
Слідкуйте за нами в Telegram!
Там ми розказуємо про все, чим живе наше місто!
