Сергій Гальперін – волонтер Загону швидкого реагування Чернігівської обласної організації Товариства Червоного Хреста України. Під час облоги Чернігова він з іншими волонтерами організації надавав гуманітарну допомогу мешканцям міста. Команда працювала у той період в режимі авралу. Розвозили продукти і воду, їздили по бомбосховищам і квартирам, надавали першу допомогу постраждалим після обстрілів. У той період Червоному Хресту дуже допомагали чернігівці, які надавали свій транспорт, – розповідає Сергій.
Ми ділимося його історією та спогадами у спеціальному проєкті сайту Чернігів.City "Життя в облозі".
В місті залишилося багато літніх людей
- Які завдання Товариство Червоно Хреста виконувало у Чернігові та області до 24 лютого, і як ці завдання змінилися після початку широкомасштабного вторгнення?
- Завдання Червоного Хреста України – це надання гуманітарної допомоги цивільному населенню. А саме це допомога для незахищених верств населення: одинокі люди похилого віку, багатодітні родини, люди з інвалідністю... Після того, як почалася широкомасштабна війна, цю допомогу почали надавати розширеним верствам населення. У нас в місті залишилося тоді дуже багато літніх людей, тому що діти виїхали, а їхні батьки сказали: “Ми нікуди не поїдемо, це наша домівка, залишаємося тут і тут будемо помирати”. Так дійсно казала більшість із них.
Але ж тоді перестали функціонувати у нормальному режимі аптеки, продуктові магазини… І допомога була потрібна всім, не зважаючи на вік людини.
- Скільки волонтерів Червоного Хреста було в організації у час облоги міста, і чи приєднувалися нові люди?
- Усе керівництво та основний костяк Загону Швидкого Реагування були на місці. І до нас також приєднувалися інші люди – намагалися допомагати хто чим міг. В середньому нас тоді було 20-30 волонтерів.
- Як була побудована робота Червоного Хреста у цей період?
- З вечора ми вже мали певні плани на наступний день, але завжди були корективи – десь прилетіло, кудись терміново потрібно було виїжджати. Наприклад, в місті закривався оптовий склад, і наше керівництво домовилось закупити там продукти, що залишилися – потрібно було терміново їхати туди, усе це вантажити.. У нас постійно був, як то кажуть, аврал.
До того ж спершу у нас було дуже мало машин – грузова спочатку була одна, її нам надав один із наших волонтерів. А потім нам вже український Червоний Хрест надав ще один автомобіль.
Ми виїжджали і в область, наскільки це було можливо. Наприклад, нам люди надали каністри, в яких можна було возити молоко. Керівник фермерського хазяйства в Лукашівці віддавав для міста молоко, аби воно просто не пропадало. Ми це молоко розвозили по лікарнях. Якщо його було дуже багато, ми ще заїжджали у двори, і там людям його також роздавали.
Перевозили жінку, яка 2 тижні провела у квартирі без води та їжі
- Чи були у цей період якісь історії, які вам особливо запам’яталися?
- Була така історія, коли до одинокої жінки похилого віку дуже довго ніхто не приходив. Вона два тижні пролежала у своїй квартирі практично без води та без їжі. Нам про неї повідомила сусідка, і коли ми її вже відвозили в лікарню, у неї було десь 40 кг ваги… проте вона вижила.
- Якщо волонтери Червоного Хреста приїздять на місце вибуху, – яка ваша задача, що ви перш за все робите?
- Спочатку туди приїздять надзвичайники, – ДСНС, – вони перевіряють, чи там безпечно. Після цього ми вже можемо почати надавати домедичну допомогу постраждалим, яких там знайдуть. Якщо в цьому є потреба, ми можемо також везти людей до лікарні. Як правило, на місці є швидкі. Але в період облоги швидкі не завжди справлялися. Наприклад, 3 березня на Чорновола було багато постраждалих. І тоді ж була обстріляна Стара Подусівка – 21 та 18 школи. Лікарі були і там, і тут, тому ми також допомагали транспортувати людей.
Сергій Гальперін
За день волонтеру Червоного Хреста могло надходити і 100 дзвінків
- Чи співпрацювали з комунальними службами, іншими волонтерами?
- Найбільше співпрацювали з Водоканалом. Коли були пошкоджені магістралі водопостачання, ми у одну з великих машин поставили 500-літрову бочку, і кожного дня розвозили воду по тих районах, де її не було. Також співпрацювали з волонтерськими центрами, які готували їжу, а ми її розвозили. Це La Pizza та волонтерський центр при ЧНРЦ, який очолювала Регіна Гусак. Вони готували, а ми цю їжу розвозили людям.
- Скільки людей у період облоги зверталося до Червоного Хреста щодня?
- Кожному нашому волонтеру поступало від 50 до 100 дзвінків за день. Коли пропало світло, люди, які виїхали, просили дізнатися, чи усе гаразд з їхніми родичами. Самі чернігівці просили гуманітарну допомогу – їжу або ліки. Але ми не маємо права надавати ліки, адже ми не є медиками. Ми можемо надати, наприклад, бинт, перекис водню… Найбільше люди просили заспокійливе, препарати від щетовидки, для хворих на діабет. Адже багато лікарів виїхало тоді з міста… У таких випадках ми домовлялися з медиками і надавали вже їхні номери телефонів людям.
- Скільки заявок могли у день виконати?
- Могли і 50, і 100. Тому, що до нас приєднувалися волонтери зі своїм транспортом. Туди сідали по 2-3 людини, ми завантажували машини по максимуму і розвозили. Одна машина їде, наприклад, у район старої Подусівки, ще одна – на Рокоссовського, ще один екіпаж у район Болдиної гори.
Взагалі завдяки волонтерам у нас тоді виникла дуже потужна команда. І робота Загону швидкого реагування та Червоного Хреста в Чернігові була тоді дуже на високому рівні.
Нижче дивіться відеоверсію інтерв'ю:
Матеріал створений за підтримки Ради Європи. Погляди, викладені в ньому, є відповідальністю його авторів і можуть не співпадати з офіційною політикою Ради Європи.
Material is produced under support of the Council of Europe. The opinions expressed in this work are the responsibility of the author(s) and do not necessarily reflect the officialpolicy of the Council of Europe.
Слідкуйте за нами в Telegram!
Там ми розказуємо про все, чим живе наше місто!
