53-річий житель Чернігова Леонід Грищенко хотів жити, але 03 березня чоловіка розстріляли в селі Ягідне російські окупанти, коли він вийшов проти них з рушницею в руках. У проєкті "Вони хотіли жити" Чернігів.City розповідає історії мирних жителів, чиє життя обірвали російські військові злочинці.
російські окупанти з першого дня повномасштабного вторгнення на територію України безжальні до мирних громадян. Будинки звичайних українців стали чи не головними воєнними об'єктами для російської вбивчої зброї, а люди перетворилися на противників в тилу. Інформація про вчинені масштабні масові звірства російської армії шокує та обурює людину з нормальною психікою, проте за цими словами долі окремих людей.
Майор Леонід Грищенко
Леонід Анатолійович Грищенко народився 30 червня 1968 року в селі Іванівка Чернігівського району у звичайній робітничій родині. Хлопець навчався в Іванівській середній школі, потім відслужив в армії, на той момент ще радянській. У 1990 році Леонід закінчив Херсонську школу міліції, по закінченню якої працював дільничим у селах Іванівка, Ягідне, Красне, Серединка, Ладинка на Чернігівщині. Згодом чоловік перейшов працювати на посаду оперативного співробітника у кримінальній міліції. Перебуваючи на службі в правоохоронних органах Леонід був відданий своїй справі, не один раз нагороджувався відзнаками за розкриття злочинів. Врівноважений та відповідальний чоловік знаходив спільну мову зі співробітниками. У званні майора Леонід Анатолійович вийшов на пенсію. Проте вдома не сидів, ще влаштувався працювати начальником охорони у Чернігівський молочній компанії, останнім часом був начальником служби безпеки в магазині "Ельдорадо".
Вдома, для своєї родини Леонід Грищенко був чуйним батьком та гарним чоловіком і дідусем, який завжди оберігав своїх близьких. Поряд з ним рідні відчували себе спокійно та під надійним захистом.
Ворожа навала
Захищати Леоніду Грищенку довелося і рідну землю. З початком повномасштабного вторгнення чоловік перебував у селі Ягідне, де жила його мати та за якою він доглядав останні роки.
"Він тут жив останні 2−3 роки, бо була хвора мати. В неї боліли ноги й ходити вона не могла", - розповідає зять Леоніда Грищенка Павло.
Спочатку в селі було спокійно, Леонід мужньо тримав оборону та був готовий зустрітися з ворогом віч-на-віч. Чоловік був мисливцем, а тому приготував рушницю для захисту рідної землі.
"Якщо орки прийдуть у село, то одного та вб'ю", - казав Леонід своєму зятю.
Він розумів, якщо в село зайдуть вороги, то він не буде сидіти на місці, не буде ховатися в погребі. До другого березня спілкуючись з рідними Леонід Анатолійович розповідав, що в селі все спокійно.
"Обстрілів немає, я чую, як бомблять в Чернігові, я чую, як там все горить, я бачу, як там все горить, але у нас поки тихо, по нас не стріляють", - розповідає донька Олена.
2 березня Леонід зв'язався з рідними по відео зв'язку, хоча до того були звичайні телефонні розмови.
"Мабуть, він подзвонив нам побачитися і з нами попрощатися. Бо він же розумів, що тут, мабуть, щось не так. Мабуть, стріляли", - говорить Олена.
В село прийшли окупанти
3 березня Леонід забіг додому і повідомив своїй матері, що в лісі вже горить якась машина. Підвів стареньку до вікна, аби та побачила, як палає за їхнім городом. Потім вийшов з хати. Повернувся за пів години, згадує його мати Любов Данилівна:
"Я запитала в сина: "Куди ти ?", а він відповів, що вже на третій вулиці стріляють. Бачу, виходить з рушницею, я наче відчула біду. Питаю в нього: "Що я діткам твоїм скажу?".
Але Леонід мовчки закрив двері й пішов. Це було близько п'ятої вечора. Старенька матір чекала на свого сина всю ніч, але додому він більше не повернувся, а вже зовсім скоро не стало і їхнього дому.
"Я чекала, чекала. Наступного дня десь біля години дня, як бахне. Я лежала на дивані між двома вікнами, то мене засипало склом", - розповідає Любов Данилівна.
Жінка підвелася та побачила, що горить дах, самостійно ледь вибралася з дому зі своїми хворими ногами.
"Думка промайнула: чи згоріть мені тут вже у хаті ? Бо все ж моє горить, а тоді ж думаю, що я ж мати, а дитини моєї нема, ні живого, ні мертвого, треба людям розповісти, щоб шукали, так і вилізла за поріг", - з болем згадує старенька ті важкі дні.
Сусіди забрали жінку з вулиці до свого льоху, а вже наступного дня її перевезли в шкільний підвал Ягідного, в який зігнали понад 350 людей різного віку.
Про сина жінка так нічого і не знала.
Останній бій
Чоловік розумів, що сили нерівні, але все одно пішов у бій з окупантами зі звичайною мисливською рушницею. Невдовзі прошите кулями тіло чоловіка знайшли на одній з вулиць Ягідного. Коли та як саме рашисти вбили Леоніда Грищенка точно не відомо.
Рушниця ЛеонідаФото: Суспільне Чернігів
Коли родич Любові Данилівни пішов по воду до колодязя для полонених, яких тримали в шкільному підвалі, то по дорозі побачив тіло людини, прикрите ковдрою. На питання хто це, рашисти відповіли, що то ваш дільничий, який вбив одного з "Їхніх", а ще одного поранив.
"Орки вирішили помститись і у сторону тестя поцілили з різних видів зброї. Він, на жаль, не встиг втекти", - каже зять Павло.
Розстріляне тіло Леоніда ще довго пролежало там, де його вбили, на третій вулиці. Рашисти три тижні не дозволяли людям поховати Героя, розповідали, що воно заміноване.
"Поки вони не знайшли, чим його підтягти, для того, щоб чи замінований він, чи ні. Три тижні він пролежав, тоді його закопали. Я казала, мені треба приїхати, зробити ексгумацію тіла, мені треба його поховати, як свого батька", – розповіла донька Олена.
26 квітня Леоніда Грищенка поховали з почестями на кладовищі в Ягідному поруч з могилами батька та брата, а от мати на той час перебувала в лікарні, тому переймається, що не поховала сина.
"Путін прийшов з війною, убив сина, розвалив хату, і все моє життя закінчується. Нащо вони прийшли до нас убивати? Крові захотіли? Стільки горя наробили, людей повбивали, дітей, а хат скільки розвалили, квартир, нащо воно? Хай би люди у світі жили нормально, не треба цієї війни на білому світі", - плаче Любов Грищенко.
Леонід Грищенко — справжній Герой нашого часу, який пішов зустрічати окупантів з мисливською рушницею.
Його рідні хочуть з'ясувати, що саме сталося ввечері 3 березня. Невідомо, чи буде відомо ім'я конкретних вбивць Леоніда, але зараз ми знаємо, що росія — це зло, яке своїми кривавими руками забирає життя найкращих українців.
ВІЧНА ПАМ'ЯТЬ БЕЗНЕВИННО ВБИТИМ УКРАЇНЦЯМ!
росія — країна терорист
#russiaisaterroriststate
.
Матеріал створений за підтримки Ради Європи. Погляди, викладені в ньому, є відповідальністю його авторів і можуть не співпадати з офіційною політикою Ради Європи.
Material is produced under support of the Council of Europe. The opinions expressed in this work are the responsibility of the author(s) and do not necessarily reflect the officialpolicy of the Council of Europe.
Слідкуйте за нами в Telegram!
Там ми розказуємо про все, чим живе наше місто!
