Розтрощені будинки, згарища, пусті вулиці — такий пейзаж влітку 2022 часто зустрічається по Чернігівщині. Села та міста, які стали перешкодою на шляху російської орди, окупанти не щадили та швидко перетворювали українців на "людей вулиці". Історія Катерини Юрченко схожа на історії тих, хто втратив все своє майно, але від цього вона не менш трагічна та болісна.
В 60 починати все з початку
Збираючи уламки від градів по своєму подвір'ї та на місці розтрощеного будинку, жителька Количівки Катерина Юрченко не може стримати важкі емоції — пекучі сльози та душевний біль стискають груди й заважають говорити. Зруйноване батьківське дворище, де жінка прожила більшу частину свого життя, щодня нагадує господині про біду, яку принесли вороги з сусідньої росії та про те, що зараз вона "людина вулиці" - без дому, без домашніх улюбленців, без милих серцю речей.
"Все у мене було, а тепер немає нічого. Був добротний будинок з двома великими спальнями, зал прекрасний. Техніка різна була, меблі, газовий котел, твердопаливний, руська піч, яку ще батько робив. В будинку робили ремонт. Саме в цьому році думали повністю закінчити, для цього влізли в борги, виплатили їх. І тепер, в 60 років, мені треба починати все спочатку", - каже згорьована жінка.
Жителі Количівки на собі відчули жахіття війни. Ворожа техніка гатила з усього, що стріляє. По цивільним будинкам. Що то за техніка, Катерина Павлівна навіть не знає, хоча бачила на власні очі.
"Військова техніка стояла за церквою, у сусідів танк був у дворі, під горою щось стояло. Я не знаю, що то було, але било дуже сильно. І "отвєтка" прилітала від клятих орків серйозна, з боку Іванівки, Лукашівки. Все летіло на нас", - розповідає Катерина Юрченко.
Втеча під обстрілами
Від масивних обстрілів Катерина Павлівна ховалася в льосі разом з невісткою Катериною та сусідкою. В один із днів жінки потрапили під обстріл, бо не встигли добігти до погреба. Це сталося 6 березня.
"Я, сусідка та невістка отримали осколкові поранення, коли бігли ховатися в льох. Найбільше постраждала невістка, у сусідки дуже нога постраждала, я була трохи легша — тільки 3 уламки по ногах попало", - згадує жінка.
Поранені жінки не могли вийти з льоху, бо біля Количівки та в самому селі йшли важкі бої. росіяни гатили з артилерії, "Градів" і мінометів. 7 березня в Количівку заїхали ворожі танки. Колона російської бронетехніки намагалася зайняти стратегічне село. росіяни планували замкнути кільце навколо Чернігова, для того, щоб штурмувати обласний центр з півдня.
"6-го, 7-го та 8-го березня ми з погреба не виходили, але і там неможливо було всидіти. Так обстрілювали, що стіни ходили ходуном, все тряслося. Це не можна описати словами", - розповідає Катерина Павлівна.
На щастя, 8 березня жінок вдалося вивезти, на той момент Катерина Юрченко вже не могла ходити. Невістку жінки відвезли до Чернігівської міської лікарні №2, а саму Катерину Павлівну до сусідньої Куликівки.
"Ми виїздили з села під таким обстрілом, що страшно згадувати. В чому були, в тому і вскочили в машину, без змінної білизни, одягу. Сумка з основними документами, які треба на пенсію, та торбинка з ліками. То все", - каже жінка.
Вогняна пастка
А вже на наступний день, як Катерина Павлівна виїхала, в її будинок було пряме попадання ворожого снаряду. Дім разом з подвір'ям згорів за годину.
"9 березня прилетіло прямо в хату. Нам в стіну спальні попав град. Казали сусіди, погасити було неможливо, бо через жахливі обстріли ніхто не міг вийти з підвалів", - з сумом згадує пані Катерина.
Згоріло все: будинок з усім хатнім крамом, великий гараж, сарай, три кози, свині, улюблені коти. Вирватися з вогняної пастки змогли тільки дві собаки.
"В собачому вольєрі, мабуть, знесло двері вибуховою хвилею, то вони змогли втекти. А котики були незрівнянні, кіт Нафаня — улюблениць сина, вони погоріли", - не стримує сльози Катерина Павлівна.
Залишки минулого життя
В Количівці наші військові майже місяць тримали оборону міста та не дали ворогу пройти вперед. Повернувшись після деокупації Чернігівщини до рідного села, Катерина Павлівна побачила на місці свого будинку згарище. Тепер, приходячи на руїни свого дому, жінка ще намагається що-небудь відшукати зі свого минулого життя.
"Шукаю батьківську ікону і не можу знайти навіть залишків. Знайшла трохи тарілок з набору посуду, який мені на 50 років подарували, також знайшла декілька тарілок, які подарувала покійна сестра", - розповідає Катерина Павлівна.
Голі стіни та купа сміття й досі не впорядковані. Зараз жінка залишилася, можна сказати, сама, тому сподівається на допомогу.
"Від будинку залишилися тільки стіни, які треба зносити та вивозити сміття. Але немає кому: зять воює, невістка в Ізраїлі на реабілітації після важкої травми, у сина зламана рука, на пластині менше ніж пів року. Я сама нічого тут зробити не можу. Просила волонтерів допомогти, але ніхто нічого. Залишилося тільки плакати на цих руїнах", - зітхає Катерина Павлівна.
Лілії цвітуть
Все ж таки, одна любов, яку російські нелюди знищити не змогли, у жінки залишилася — це квіти. Їх господарка просто обожнює.
"Одна радість залишилася — мої улюблені лілії. Так гарно цвітуть, коли приходжу сюди, то насолоджуюся ними. Раніше, коли садила стільки, думала все, для чого мені так багато, а тепер лиш вони у мене тут і залишилися", - розповідає пані Катерина вже з сяючими очима.
А ще Катерина Павлівна дякує Богові за життя та сподівається, що коли-небудь буде господинею у своєму дому та своєму подвір'ї.
"Душа рветься до свого, хочеться у свою хату, у свій двір. А поки, коли приходжу сюди, в мене залишаються тільки сльози", - з надією на краще говорить пані Катерина.
росія - країна терорист
#russiaisaterroriststate
Матеріал створений за підтримки Ради Європи. Погляди, викладені в ньому, є відповідальністю його авторів і можуть не співпадати з офіційною політикою Ради Європи.
Material is produced under support of the Council of Europe. The opinions expressed in this work are the responsibility of the author(s) and do not necessarily reflect the officialpolicy of the Council of Europe.
Слідкуйте за нами в Telegram!
Там ми розказуємо про все, чим живе наше місто!
