Жителька села Киїнка Катерина Фаюк мріяла про власне житло та втілювала цю мрію в реальність. 5 років будівництва і вже здавалось би, ось вона, здійсненна мрія, але тому не судилося статися. В проєкті "Люди вулиці" дівчина поділилася бідами, які принесли її родині російські загарбники, що прийшли з війною на українську землю.
Замість новосілля прийшла біда
Біля Чернігова в приміському селі Киїнка мешкала родина Катерини Фаюк — мама з вітчимом, 85-річна бабуся та сама дівчина з сином. Коли, 5 років тому, Катерина стала мамою, в родині вирішили, що треба розширювати житлову площу, щоб усім було достатньо місця для комфортного проживання.
2022 рік для Катерини повинен був стати особливим. Це мав бути рік новосілля, адже нарешті підходило до завершення 5-річне будівництво великої прибудови. Дівчина вже думками жила у своїй новій кімнаті на другому поверсі та вже знала, якою має бути дитяча. Але 24 лютого разом з першими ранковими ворожими обстрілами все кардинально змінилося — почалася війна.
Катерина з сином майже одразу переїхали до будинку своєї сестри, а мама з вітчимом та бабусею залишилися у своєму домі. Вже через декілька днів до родини прийшла перша велика біда.
"28 лютого наш вітчим постраждав. В той день він вийшов на вулицю, аж раптом почався обстріл. На жаль, він отримав поранення — йому осколком перебило хребет", — розповідає Катерина.
Швидка допомога до Киїнки не приїхала, навколо тривали обстріли, тому пораненого вітчима довелося везти до медиків самотужки.
"Сестра з чоловіком та сусід, дякувати йому, під обстрілами повезли вітчима до швидкої. Наздогнали машину в районі КСК та передали пораненого медикам", — згадує дівчина.
Вітчим перебував у важкому стані, Киїнку постійно обстрілювали з артилерії, літали ворожі літаки, тому родині Катерини довелося жити у підвалі. До них приєдналася мама дівчини, а бабуся пішла жити в Троїцьку церкву. Виживати в умовах постійної загрози для життя було морально дуже важко і дорослим, і дітям.
"Ми були 5 днів та ночей у погребі. Від найменшого гучного звуку, чи то вибуху, чи то літака, моя дитина постійно плакала, не відпускала від себе. Коли треба було вийти з підвалу щось приготувати їсти, син плакав та постійно питав, повернуся я чи ні. Для дитини це був дуже великий стрес", — каже Катерина.
Біда не приходить одна
За таких умов, щоб зберегти нервову систему дітей, Катерина з сестрою вирішили, що потрібно виїжджати з зони активних бойових дій. До того ж сталася друга біда. Після чергового сильного обстрілу дівчина побачила, що в тій місцевості, де знаходиться її будинок, щось горить.
"Місцевість, де живе сестра, вище того місця, де наш будинок. Коли ми вийшли з підвалу після обстрілу, то побачили, що в моїй стороні дуже палає, почали обдзвонювати сусідів, аби дізнатися, що з нашою домівкою", - згадує дівчина.
На телефонні дзвінки ніхто не відповідав, зрештою вдалося додзвонитися до одного із сусідів, який підтвердив Катерині її побоювання — в дім прилетів ворожий снаряд.
"Це сталося в ніч із 4 на 5 березня, коли був артобстріл. До нас у нову добудову прилетів снаряд, люди казали, що міна. Нам дуже пощастило, бо не було пожежі. Ми вважаємо це тому, що весь будматеріал був оброблений протипожежною пропиткою, а також у два шари була укладена скловата. Можливо, саме через це пожежі не сталося", - думки дівчини повертаються до березневих подій.
Всі ці події додали дівчині рішучості, було вирішено якнайшвидше вибиратися з-під Чернігова вглиб країни.
"5 березня нам пощастило, завдяки знайомим ми виїхали до Вінниці. Виїхали моя мама, я з сином, сестра з чоловіком та дітками. Їхали ми довго та важко, але, дякувати Богу, доїхали", — розповідає Катерина.
У Вінниці на допомогу родині прийшли добрі люди, за бабусею приглядали в церкві, вітчим й надалі перебував у лікарні. Здавалося, що можна перевести подих, але незабаром з Чернігова прийшла трагічна звістка.
"Коли в Чернігові пропав зв'язок, стало складно додзвонюватися до лікарні, а ми дуже переживали за вітчима. Через знайомих шукали людей, щоб дізнатися, що з ним зараз та в якому він стані. 17 березня вітчиму виповнилося 60 років, а 19 березня нам повідомили, що він помер. Його поховали в Ялівщині, а вже коли мама із чоловіком сестри повернулися до Чернігова, то вони перепоховали його на місцевому кладовищі", — з сумом каже Катерина.
Люди вулиці
Після вигнання рашистів з Чернігівщини Катерина повернулася додому і побачила свій будинок. Оцінивши масштаби руйнувань, дівчина зрозуміла, що вона та її родина перетворилися на "людей вулиці".
"Це був жах, шок... Ми вкладали сюди свій час, гроші, економили на всьому, будували власноруч, тому що грошей наймати людей не було. Дуже нам допомагали куми, друзі, знайомі. Коли п'ять років ти будуєш і плануєш вже на цей рік заїхати в новий дім, а тут його немає, то це просто не передати словами. Ти відчув, що став бомжем, тобі нікуди піти. Ти не знаєш, куди дітися з дитиною, а ще похилого віку людина з тобою. Ти просто розгублений, що тобі робити й куди тобі йти невідомо", — зітхає дівчина.
Будинок Катерина Фаюк не згорів, але жити в ньому неможливо, майже все потрібно перероблювати заново — від вибухової хвилі вилетіли вікна, розійшлися стіни по кутках та зірвало дах.
"В старій частині будинку зруйнований дах. Там затікала вода, тому почало все цвісти та з'явився грибок. У новій прибудові стіни розійшлися по кутках, там стелю підняло й опустило, тобто треба все перебудовувати. Також тріщини пішли у ванній кімнаті. На другому поверсі була в проєкті моя спальня, сина, а навпроти — бабусина, але цього всього вже немає", — розповідає дівчина.
Зараз Катерина з рідними проживає в селищі Зарічному. Пожити в будинку своїх батьків запропонував чоловік сестри.
"В нього померли батьки і залишився будинок, тож він нам дозволив пожити в ньому. Тож, дякувати йому, ми не у підвалах десь, чи погребах в чужих людей", — каже Катерина.
росія руками своїх військових зруйнувала не просто будинок Катерини, вона знищила багаторічну працю багатьох людей, позбавила мрії, спокою та забрала життя близької людини. 2022 для дівчини став роком випробувань, але знищити віру в перемогу росії не вдасться ніякими снарядами.
росія - країна терорист
#russiaisaterroriststate
Матеріал створений за підтримки Ради Європи. Погляди, викладені в ньому, є відповідальністю його авторів і можуть не співпадати з офіційною політикою Ради Європи.
Material is produced under support of the Council of Europe. The opinions expressed in this work are the responsibility of the author(s) and do not necessarily reflect the officialpolicy of the Council of Europe.
Слідкуйте за нами в Telegram!
Там ми розказуємо про все, чим живе наше місто!
