Газовики під час активних бойових дій стали однією "бандою" та робили все, щоб Чернігів не залишився без газу. Начальник Чернігівського відділення АТ "Чернігівгаз" Ігор Романенко жив тоді весь час на роботі, працював, але фізичної втоми не відчував.
Хто повідомляє: АТ "Чернігівгаз"
"Яка війна?"
Зранку 24 лютого начальник Чернігівського відділення АТ "Чернігівгаз" Ігор Романенко вийшов на зупинку ловити маршрутку, щоб, як зазвичай, доїхати на роботу. Раптом пролунав телефонний дзвінок. Це телефонував майстер з Чернігова, який запитав у керівника, що йому робити.
"Я спочатку не зрозумів, що сталося, кажу: "А що робити?". Він мені відповідає: "Війна". Я кажу: "Яка війна, виходимо на роботу?!". Ось так і розпочався мій робочий ранок 24 лютого", — згадує пан Ігор.
Вже в маршрутці Ігор Володимирович почув, як люди розповідають, що прикордоння обстріляли та йде військова техніка, але повірити в те, що це правда, було неможливо.
"Я до останнього не вірив, що це насправді, що в сучасному світі можливе повномасштабне вторгнення, порушення цілісності держави. Якби мені зараз дали шанс щось змінити чи поїхати, я б іще раз зробив те саме — залишився", — впевнений чоловік.
Життя на роботі
Але вже о 8-й ранку стало все зрозуміло, Чернігів почали бомбити.
"Ми зібрались з колегами на планування в кабінеті, і тут почались прильоти", — говорить газовик.
Додому в інше місто Ігор Володимирович вирішив не повертатися, залишився на роботі, де і пробув весь період активних бойових дій. Колектив компанії згуртувався, великої моральної та психологічної підтримки давало й те, що керівництво було поруч. Всі намагалися допомогти один одному та людям.
"Добре, що хоч на роботі склад зі спецодягом поряд, теплі куртки одягали, зимові комбінезони брали, взуття. А светри нам голова правління привезла, просто витягла зі своєї шафи теплі речі та "на аварійку" віддала. Ну ходили у жіночих светрах, то й що? Ніхто тоді на це не зважав", — розповідає пан Ігор.
Колектив як одна "банда"
Звісно, через постійні обстріли Чернігова та околиць пошкоджень та руйнувань газової мережі було багато. Бригади ремонтників виїжджали і вдень, і вночі. Коли треба було їхати на околицю міста, яку нещадно обстрілювали росіяни, всі сідали по машинах та швиденько їхали робити свою справу.
"Щоб хтось з колективу суперечив чи казав не поїду – такого не було. Ми були як одна "банда", якщо можна так перефразувати назву команди в умовах війни – всі рвалися працювати, ніхто не хотів відсиджуватися, навпаки, доводилось вмовляти когось залишися на варті у приміщеннях", — каже чоловік.
Доводилося газовикам і ризикувати життям, але тоді начальник відділення найбільше хвилювався не за себе, а за життя своїх підлеглих.
"Найбільш масштабно було, коли вночі ворожою бомбою пробили газопровід високого тиску, трубу 500-го діаметра. Тоді місто могло повністю залишитись без газу. Часу на роздуми не було, потрібно було щось робити, швидко приймати рішення. Тоді втрьох сіли в машину, поїхали. На місці все палало яскраво, літак кружляв, поряд гради стріляли. В таких ситуаціях деякими правилами власної безпеки доводилося нехтувати, в той час дуже переживав за хлопців, щоб живими вдалось повернутися", — пригадує Ігор.
Тримаймо зв'язок
Фізичної втоми Герої "Чернігівгазу" не відчували, спали мало, здебільшого працювали на адреналіні. Звісно, давалися взнаки й хвилювання за рідних.
"Важче було морально, бо переживали. Вранці зателефоную додому на хвилинку — почую маму, дружину, подзвоню майстрам, а деякі з них в окупації були, якщо всі на зв’язку — тоді легше на душі стає", — розповідає Ігор Романенко.
Вперше додому чоловік потрапив вже після відходу російських військ з Чернігівщини – 7 квітня. Побачив рідних, взяв трохи речей і повернувся тримати енергетичний фронт Чернігівщині.
Наприкінці розмови чоловік усім казав "ще побачимось". На щастя, так і було, бо Ігор непохитно вірить в перемогу України.
СЛАВА ГЕРОЯМ ЧЕРНІГОВА!
Слідкуйте за нами в Telegram!
Там ми розказуємо про все, чим живе наше місто!
