24 лютого в рідне село Лідії Довженко, Новоселівку, прийшла війна. Місце, в якому люди жили мирно та спокійно, стало передовою лінії оборони чернігівського фронту. Намагаючись пробитися в Чернігів, російські окупанти не жаліли смертельної зброї та гатили без розбору по мирній забудові села. За понад місяць активних бойових дій Новоселівка витримала інтенсивні щоденні обстріли з усієї російської зброї, авіанальоти, пожежі, людські смерті. Сотні жителів села росія перетворила на людей вулиці.

Мирне життя в минулому

Коли згорів будинок Лідії Максимівни, її вже в селі не було. 69-річна жінка встигла евакуюватися до того, як в її домівку прилетіло. Для чого путін та росіяни зруйнували стільки доль та забрали стільки життів, Лідія Максимівна не раз запитувала себе, але відповіді немає і через стільки місяців військової агресії:

"За що нам це? Не знаю. Ми навіть їх не бачили, а вони не бачили нас. Це нелюди прийшли, як їх описати? Хто це? Що це?...Наробили такого горя та біди. На старість років я залишилася без будинку, в якому прожила майже все своє життя", - ставить Лідія Максимівна запитання без відповіді.

Згарище від будинку Лідії ДовженкоЗгарище від будинку Лідії ДовженкоФото: Чернігів.City

У селі Новоселівка Лідія Довженко прожила все життя, на цій землі жили її мати, дідусь, прадідусь. Тут же і сама жінка побудувала окремий будинок на 4 спальні кімнати, виростила дітей та няньчила онуків. Пізніше до фінського будиночка добудували нову частину. У великій кімнаті на 25 м² оселився син Лідії Максимівни з дружиною та синочком. В самому будинку все було зроблено для комфортного життя: була ванна кімната, оновлена опалювальна мережа — сучасні економні батареї, газовий та твердопаливний котли. Минулого року зробили утеплення нової частини будинку, а влітку 2022 планували доробити все до кінця.

"Ми тільки минулого літа утеплилися, пофарбували. Цього літа планували утеплити другу частину будинку, щоб ще тепліший був, адже кошти за опаленням платиш великі, а вони не зайві", - розповідає жінка про плани, які зруйнувала росія.

Лідія Максимівна дбала про свій дім, город, господарство, але особливою турботою огортала своїх рідних — дітей та онуків. Син був поруч, також неподалік від батьківської хати оселилася донька пані Лідії, а недалеко, в хаті батьків, проживала сестра з сім'єю.

Новоселівка в огні

Звичайне мирне життя української родини перекреслили терористичні путінські війська. 24 лютого росія почала агресивний підступний військовий наступ на територію України. На чернігівське Полісся танки окупантів заїхали на світанку, в той же день жителі Новоселівки відчули, що таке недружні снаряди від країни-агресорки.

"Для нас війна почалася із першого дня — із 24 лютого. Нас вже почали обстрілювати із боку Вознесенського, і до того ж одразу жорстоко — над нами літало й ревіло дуже голосно", - згадує Лідія Довженко.

З першого ж дня Лідія Максимівна з рідними перебралася жити у підвал до будинку доньки. Згодом людей в підвалі побільшало.

"5 березня спалили хату моєї сестри. Вона ледь встигла вилізти із погреба. Зі своєю свахою та ще однією жінкою прийшли до нас у підвал. Довелося йти під обстрілами та під вогнем", - розповідає пані Лідія.

Через декілька днів, 8 березня, згоріла вже сусідська хата, людей в підвалі більшало, жити ставало складніше.

"Нас проживало 17 осіб у тому підвалі, 5 з них були діти від 3 до 9 рочків. Це дуже складно, повинна сказати, з дітьми жити в таких умовах, але ж жили", - каже жінка.

Страх смерті

Вибору не було, путінські терористичні війська не давали можливості людям передихнути. Вже скоро жителі Новоселівки стали розрізняти звук літаків, на яких російські серійні вбивці несли по 300, 500, а то і по 1000 кг тротилу на мирний Чернігів та навколишні села. Цей звук вирізнявся від звучання обстрілів з наземної важкої зброї.

"Було дуже страшно, коли налітали літаки — особливо вночі, під ранок. Ми чули, як він спочатку летить високо, а тоді знижується і такий рев чутно. Він кидав бомби, заходив на друге коло і знову кидав бомби", - розповідає пані Лідія.

В будинку на лінії фронту жити було не просто страшно, смертельна небезпека відчувалася в повітрі. Лідія Максимівна перестала боятися смерті, переживала за інших.

"Я, коли там сиділа, в підвалі, то боялася не померти, а страшно було за дітей, або, якщо завалить і не зразу уб'є, а будеш лежати й нікому ти не потрібен, тому що навкруги таке робиться", - каже Лідія Максимівна.

Дійсно, чи зможуть комусь допомогти люди, які вимушені ховатися від безперервного свинцевого вогню під землею? Адже російська армія не зважала, що в українських селах та містах живуть люди, а рівняла все з землею.

"Обстрілювали кожен день і без причини. Мабуть, людям просто хотілося стріляти та і все. Ніхто не думав, що там діти, що там люди взагалі. Їм це не цікаво було. Я так зрозуміла, у них ідея одна — зруйнувати наші життя, вбити нас і все", - зітхає жінка.

Евакуація

В Новоселівці Лідія Максимівна прожила до 10 березня, а потім вирішала тікати. Люди зрозуміли, що рано чи пізно прилетить і до них.

"З дому виїхали зненацька, в той ранок скинули бомби на гуртожиток і в Новоселівці все горіло та палало. Ми зрозуміли, що вже не можна нам тут залишатися, просто не можна", - розповідає Лідія Максимівна.

Спочатку перебралися до Чернігова, потім Лідія Максимівна з невісткою та онуком виїхали на західну Україну. Тож коли прилетіло в їх будинок у Новоселівці, дізналася від сусідки.

"Це було 16 березня і в той час палали 5 будинків — наша хата та ще чотири будинки по іншій стороні. Коли згорів наш будинок, нас тут не було. На той час тут залишилася тільки одна сусідка", - каже жінка.

Люди вулиці

На Чернігівщину пані Лідія з рідними повернулася 13 травня і одразу взялася за роботу. По перше, засадили город, далі почали розгрібати згарище, яке залишилося від дому. Серед обпаленої цегли знайшлися декілька вцілілих тарілок, які провалилися під підлогу, коли вона вигоріла. Все інше перетворилося на сміття, металобрухт та цеглу.

"Уявіть собі, у нас було все — шафи стояли, дивани, телевізор один, другий, два холодильники, дві пральні машини на дві сім'ї, морозильна камера. Все згоріло, все пропало — від голки - нитки - ложки й до всього-всього, всього... В нас не залишилося Н І Ч О Г О, від слова зовсім. ЗОВСІМ НІЧОГО. Навіть одежу, в якій я зараз, мені люди дали", - з сумом говорить жінка.

Чернігів.City
Чернігів.City
Чернігів.City
Чернігів.City
Серед згарища знайшлися вцілілі тарілки

Жінка дуже вдячна волонтерам, які годують погорільців у Новоселівці, але більшої допомоги поки немає, тому немає і надії людям вулиці відбудувати своє житло.

"Поки одні обіцянки. Кажуть: "У нас війна, нічим допомогти суттєво так не можемо". А ми своїми зусиллями не відбудуємося, у нас немає змоги, немає коштів, все дуже дорого. Коли наживеться все втрачене, не знаю, при моєму житті, мабуть, нічого доброго не буде", - розмірковує пані Лідія.

Для чого ви це робите?

Не зважаючи ні на що, в серці Лідії Максимівни немає ненависті чи прокляття до жителів росії, тільки нерозуміння такої жорсткої агресії та геноциду в бік українців:

"Я не хочу побажати, щоб вони страждали, у мене до простих людей немає зла і, навіть, в душі десь шкода їх, накачаних пропагандою путінською.

Люди, для чого ви це робите? Сиділи б по своїх домівках, няньчились би зі своїми дітьми, шанували б своїх батьків. І в нас, і в вас все було б добре. За що ви приписали нам таку долю?".

На питання Лідії Максимівни немає відповіді ні в українців, ні у росіян. Війна триває, а значить росія і далі несе з собою горе, руйнування, смерть. Все більше українців втрачають рідних, стають людьми вулиці та змушені покидати обжиті міста і села. Українці до смерті борються за життя, яке в них віднімає росія.

Чернігів.City
Чернігів.City
Чернігів.City
Нелюди, для чого ви це робите?, - немає відповіді у Лідії Довженко

росія — країна терорист

#russiaisaterroriststate

Матеріал створений за підтримки Ради Європи. Погляди, викладені в ньому, є відповідальністю його авторів і можуть не співпадати з офіційною політикою Ради Європи.

Material is produced under support of the Council of Europe. The opinions expressed in this work are the responsibility of the author(s) and do not necessarily reflect the officialpolicy of the Council of Europe.

Слідкуйте за нами в Telegram!

Там ми розказуємо про все, чим живе наше місто!

Історія порятунку косметичного бренду “Весна” з Бучі | Релокація бізнесу. Буча – Львів