Приватна забудова з гарними житловими будинками, вулиці, які влітку утопали в зелені, працьовиті люди — таким приміське село Старий Білоус було до початку повномасштабної війни росії проти України. Ніяких воєнних об'єктів ні в самому селі, ні поруч, але за ним Чернігів...
Росіяни знищили будинок Андрія Щербатого, але найбільше чоловік шкодує за батьковим молоциклом, який нагадував йому про щасливе дитинство та близьку людину. У проєкті "Люди вулиці" чоловік поділився своєю історією.
Євакуювати маму
У лютому-березні російські окупанти намагалися прорватися через Чернігів в сторону столиці. Коли пряму дорогу самовіддано тримали чернігівські Захисники, ворожі війська почали обходити Чернігів. Село Старий Білоус попало в так звану сіру зону, розповідає його житель Андрій Щербатий.
"Це була буферна територія, куди регулярно ходили і наші військові, і російські, але основних військ чи техніки тут не було", - розповідає пан Андрій.
Втім розбиті будинки в селі на околиці Чернігова вже не один місяць нагадують його жителям про ті жорстокі бої, які точилися навколо обласного центру у лютому-березні.
На початок вторгнення російських військ на територію України Андрій Щербатий знаходився за межами області, а у Старому Білоусі залишалася його мати. Жінка не хотіла залишати свій дім, переживала за майно, щоб будинок не розграбували мародери.
"Мама не хотіла виїжджати звідси, так би мовити, охороняла будинок від можливих мародерів. Але коли втратився зв'язок, коли не було електроенергії, сіла батарейка, то вона вже була в розпачі", - розповідає пан Андрій.
8 березня Андрію Щербатому автівкою вдалося прорватися в сторону Чернігова. Він повернувся, щоб вивезти маму в безпечне місце. Додому приїхав ввечері, ще встиг позакривати деякі вікна та закласти цеглою скляні двері, що вели на терасу. Таким чином чоловік думав захистити будинок, якщо поруч вибухне снаряд.
Будинок для щасливого життя
Свій двоповерховий будинок Андрій будував останні п'ять років, всі роботи намагався виконувати сам, вкладаючи у це свій час та душу. Ця садиба в Старому Білоусі планувалася як будинок для щасливого життя, з просторими світлими кімнатами, терасою, зоною для мангала.
"Будинок був повністю побудований, внутрішні роботи всі зроблені, не вистачало тільки повного зовнішнього утеплення, яке частково вже почали робити. Також закупив бруківку, щоб зробити доріжки на дворі — не встиг", - каже Андрій Анатолійович.
В будинку пан Андрій для себе обладнав кабінет, бо часто працював із дому. Дві улюблені кімнати мешканців будинку — це велика вітальня та кухня, на якій господар полюбляв готувати.
"Наша вітальня — це улюблене місце відпочинку, тут стояв новий диван, навпроти телевізор, а між ними великий обідній стіл для сніданків та вечері, далі вихід на терасу та кухня. Якраз перед тим, ввечері, я заклав вихід цеглою, щоб не пошкодилось вікно від вибуху, якщо не далеко щось вибухне", - розповідає господар.
Не встигли
Наступного ранку було вирішено виїжджати зі Старого Білоуса. Тож ввечері Андрій та його мама лягли відпочивати.
"Я спав на другому поверсі, але рівно о 12 ночі прокинувся від того, що я вже не в ліжку, а стою на ногах і бачу, що горять вікна мансарди. Мабуть, від вибуху я впав, але перше, що пам'ятаю — я вже стояв на ногах і вогонь", - ділиться Андрій важкими спогадами про ніч, коли він втратив свою домівку.
Від вибуху будівлю перекосило і Андрій не зміг відчинити вхідні двері, тому довелося вилазити через вікно на першому поверсі. Далі на автівці Андрій з мамою та сусідами тікав в безпечне місце.
"Тут кладовище поруч, там низина і за тим кладовищем всю ніч до 6 ранку ми чекали та дивилися, як горять наші будинки. Це таке "приємне" видовище в лапках. Також бачили, як самохідні артилерійські установки безперервно стріляли з 1 ночі до 4 ранку. Вони робили залпи в сторону в'їзду Количівки. Заспокоїлися о 4 ранку", - згадує чоловік.
Як пізніше з'ясував господар, російські загарбники по його дому вистрелили з тих самих САУ десь з відстані 3-х км.
"Зробили один залп, всього один... Просто так... І пошкодили в цьому районі до 10 будинків одночасно, тому що горів сусідній, мій, навпроти будинок, горів через декілька будинків, ще в іншому районі палало. Все сяяло від вогню", - розповідає Андрій.
Прямого попадання в будинок Щербатих не було, снаряд попав в сусідній будинок, який одразу склався як картковий. На щастя, якраз за день до цього з нього виїхали люди.
"Стріляли вони фугасними снарядами, шматки я позбирав по всьому подвір'ї. Тут було вогко, трава мокра і навколо кожного шматка трава вигоріла — це запалювальні боєприпаси. Їхні шматки й запалили будинок зверху зі всіх сторін", - пояснює чоловік.
Залишки фугасних снарядів господар позбирав на подвір'їФото: Чернігів.City
Згарище, яке залишило рану в душі
Повернувшись до свого подвір'я, Андрій побачив згарище, яке ще вчора було його домівкою та яке він намагався захистити від російських снарядів. Тепер він з мамою став людиною вулиці.
"Від вибуху по всьому будинку пішли тріщини по всіх кутах. Щось порозбивали частини сусідського будинку, які летіли в нашу сторону. Залишки ліжка впали у вітальню, від сходів залишився металевий каркас, а алюміній з мансардових вікон розплавився від високої температури та стік на клумбу", - показує пан Андрій те, що сталося з його домівкою.
Вибухова хвиля та вогонь також знищили гараж, в якому стояло два мотоцикли, згорів і мікроавтобус, який стояв на дворі попід забором.
"Я, коли приїхав 8 березня, заїхав на подвір'я. Мені мама каже: "Зажени машину в гараж, щоб вона не пошкодилася". Я спочатку хотів заїхати, а потім передумав і це добре, тому що бусік, який стояв під самим парканом, від вибуху посунувся і перекрив ворота гаража", - розповідає Андрій Анатолійович.
Але найбільше жалкує чоловік не за технікою чи, навіть, будинком, а за пам'ятними речами, пов'язаними з його дитинством та батьком.
"Найболючіше те, що в гаражі стояло два мотоцикли, один з яких 1967 року випуску — це "Ява". Мій тато у свої 17 років купив його, коли був студентом. І моє щасливе дитинство пройшло з тим мотоциклом. Два з половиною роки тому тато, на жаль, помер, а я забрав мотоцикл собі, ми так домовлялися з братом", - ділиться своїм болем пан Андрій.
Дорогий серцю мотоцикл Андрій забрав до себе незадовго до нападу росії, а тепер він згорів.
"Це дуже прикро. Все втрачене — то дрібниці порівняно з пам'яттю про рідних, близьких людей. Навіщо росіяни це зробили я не знаю, просто це для того, щоб людей полякати, мабуть, мені так здається", - зітхає господар.
Та українців не залякати, з кожним снарядом, з кожним вбитим, наша нація формує нову свідомість, в якій на першому місці стоїть свобода та незалежність своєї держави.
росія — країна терорист
#russiaisaterroriststate
Матеріал створений за підтримки Ради Європи. Погляди, викладені в ньому, є відповідальністю його авторів і можуть не співпадати з офіційною політикою Ради Європи.
Material is produced under support of the Council of Europe. The opinions expressed in this work are the responsibility of the author(s) and do not necessarily reflect the officialpolicy of the Council of Europe.
Слідкуйте за нами в Telegram!
Там ми розказуємо про все, чим живе наше місто!
