Владислав Савенок – чернігівський журналіст. Під час облоги міста фіксував наслідки обстрілів та створював репортажі. Його матеріали публікували місцеві, загальноукраїнські та міжнародні ЗМІ. Завдяки роботі Владислава чернігівці, які ховалися в укриттях або виїхали, дізнавалися про ситуацію в місті. Він одним з перших опублікував знімки обстріляного центрального ринку, бібліотеки Короленка, готелю “Україна” та показав світу воєнні злочини армії рф, скоєні на нашій землі.
Ми ділимося його історією та спогадами у спеціальному проєкті сайту Чернігів.City "Життя в облозі".
Я тут народився і нікуди не поїду
Пане Владиславе, під час облоги Чернігова ви були одним з небагатьох журналістів, які залишилися працювати в місті, ви документували злочини російської армії. Коли ви для себе прийняли рішення не виїжджати?
Ми з Олегом Головатенком, моїм колегою журналістом, ще в січні місяці говорили про те, що росіяни на нас обов’язково нападуть, що вони сюди зайдуть. І ми готувалися… Я йому наводив слова з книги німецького філософа Франкла, в якій він писав про те, що людина здатна перенести будь-які випробування. Але попереду в будь-якої людини повинна бути мета, яка її буде підтримувати. І я коли говорив з Олегом, казав, що я нікуди з Чернігова не піду. Я тут народився, я тут по суті боровся за незалежність, я тут відстоював свої права і права жителів міста.
Коли все почалося, мене декілька разів умовляли, казали, що треба виїхати, що ми за кордоном організуємо засіб масової інформації, будемо працювати. А я сказав – секундочку, а звідки матеріал буде? Матеріал я буду створювати тут, а потім передавати вам туди.
Владислав Савенок тримає осколки, які мешканець міста назбирав у своєму дворі. Бронежилет з написом "Press" журналіст отримав від колег 23 березня
Як ваші близькі сприйняли те, що ви відмовилися виїжджати?
Дружина сказала – я тебе не кину. Донька перші два дні мене взагалі нікуди не випускала, мені не вдавалося вийти з дому, щоб познімати. Вона мене лякала тим, що тероборона може пристрелити, якщо дістану фотоапарат, але я все одно з 26 числа вийшов і вже працював на вулиці. В основному працював вранці. Дивився, де були обстріли, і намагався туди дістатися. Це було, звісно, складно, особливо на початку – без каски, без бронежилета, та хоча б навіть просто жилета з написом “Преса”. Я ходив на вулицю Чорновола, де 3 березня бомбардували будинки, і зустрів свого колегу Рому Закревського – його знімки з цього місця потрапили в американські газети. То він собі від руки намалював напис “Press” і повісив (сміється – ред.).
Після кожної поїздки по місту втрачав 1,5 кг
Яку головну мету ви перед собою ставили – інформування чернігівців, або ж ви хотіли показати ситуацію в місті для загальноукраїнської аудиторії, для іноземних ЗМІ?
Мета була така – я хотів, по перше, окрилювати чернігівців, показати, що їхнє місто живе. Бо я бачив, що не вистачає інформації. Друге – коли почалися ці події, мені одразу почали телефонувати колеги з Британії, з BBC, журналісти з Італії, з Грузії… Люди потребували інформації – і ті, хто був за кордоном, і тут, в Чернігові, в Україні. Я знаю, що відео, які я знімав, буквально наступного дня з'являлися в ефірах українських телеканалів.
Жінка з балкону дивиться на зруйнований готель"Україна"
Як будували свою роботу в той період? Я читала, що ви їздили на велосипеді, а це зима, холодно, слизько. Скільки кілометрів могли наїздити за день?
Зранку прокидався, швиденько обходив місця обстрілів, якщо вони недалеко. Спочатку, коли було холодно, я на велосипед не сідав, ходив пішки. Було дуже багато блокпостів. На місці події старався знімати так, щоб не виказувати ворогу геолокацію, не показувати в кадрі якісь орієнтири. Стосовно того, скільки кілометрів – у мене є ваги, і після кожної поїздки на велосипеді в бронежилеті я втрачав десь 1,5 - 2 кг. Проїжджав десь кілометрів 15.
Оскільки дуже складно було з електрикою, я фотографував на дзеркальний фотоапарат, але ці знімки думав опублікувати колись пізніше. А для оперативної інформації знімав на смартфон, бо його легко підзарядити. Свої відео публікував на Youtube та Facebook. Мене колега з BBC просила робити відеощоденник і розповідати, що робиться в місті. Я декілька відео таких зробив, але це було важко – за день находишся, наїздишся, увечері вже немає сил, то я на це махнув рукою. Але по кожній фотографії я можу відновити кожен день, який ми пережили в Чернігові.
Один з обстріляних приватних будинків у Чернігові
Видовищ було вдосталь, а от хліба не вистачало
Під час ваших виїздів ви багато спілкувалися з людьми. Чи були якісь особливі історії, які, можливо, не вдалося опублікувати?
Я не скажу, що усі були за Україну. Було кілька ситуацій: я йшов на роботу і розговорився з однією жінкою. Вона почала виправдовувати агресію російської федерації… Або на Рокоссовського теж колись зустрів жінок, які мені почали з піною у рота доводити, що це не війна, а “осовободительная операция от националистов”. 4 квітня я побачив, як в магазині через розбиті вікна чоловік набирає собі телефони в кишені… Я прекрасно розумію, що це війна, що ніхто ні за що не відповідає… Але, на мій погляд, людина завжди повинна себе тримати в руках і бути людиною в усіх випадках. І от такі речі мене збивали, інколи породжували сумніви – чи взагалі варто боротися, коли такі люди поруч? Але ж в кінці кінців варто.
Владислав Савенок одним з перших зафіксував наслідки обстрілу центрального ринку
Могли б ви змалювати картину Чернігова у лютому-березні – яким ви тоді бачили місто?
Людей практично не було. Були тільки стежечки протоптані там, куди ходили по воду. Місто майже порожнє, мало було машин. Літали сміттєвози – хлопці працювали, військові машини їздили. Черги за хлібом… от чого людям не вистачало, то це хліба. Видовищ не треба вже було, а от хліба не вистачало… З водою складнощі були також… Але в людях все-таки відкривалося більше позитивного. Мені дуже сподобався такий момент: коли люди почали позбуватися зайвих речей, біля нашого двору поставили дерев’яні піддони, туди почали зносити сміття. І коли приїхала сміттєва машина, усі повискакували і почали допомагати, гуртом закидати у неї це сміття. На Попудренка теж бачив, як дві жіночки прибирали у себе у дворі. Люди тоді не шкодували ні часу, ні сил, аби їхнє місто було чистішим. Війна показує, хто ти є всередині, вона показує твою суть. Чи ти з повагою ставишся до людей, до міста, до вулиці, на якій ти живеш, чи ти просто споживач.
Обстріляна росіянами чернігівська багатоповерхівка
Яким би ви хотіли бачити Чернігів після перемоги?
З новим готелем “Україна” (сміється – ред.). Щоб він був красивим, сучасним. Щоб не було зруйнованого житла, щоб квіти росли... От я декілька днів тому бачив мальви – мальви всередині листопада квітнуть. Їх же хтось посадив! Хочеться, щоб люди піклувалися про своє місто і любили його. А коли люди люблять, вони бережуть.
Матеріал створений за підтримки Ради Європи. Погляди, викладені в ньому, є відповідальністю його авторів і можуть не співпадати з офіційною політикою Ради Європи.
Material is produced under support of the Council of Europe. The opinions expressed in this work are the responsibility of the author(s) and do not necessarily reflect the officialpolicy of the Council of Europe.
Нижче дивіться відеоверсію інтерв'ю:
Слідкуйте за нами в Telegram!
Там ми розказуємо про все, чим живе наше місто!
