Вісім місяців тому в українські міста та села прилетіли перші російські ракети. Стільки ж часу російські терористи забирають життя громадян нашої країни, нищать домівки, прицільно руйнують інфраструктуру. Чернігівська родина Гойко втратила свій будинок, який будувався 10 років, в середині березня, але надії на те, що все буде добре, молода сім'я не втрачає. У проєкті "Люди вулиці" Ганна Гойко поділилася своєю історією.
Протягом лютого-березня по Чернігівщині прилетіли тисячі снарядів, більшість з яких дісталася обласному центру. Тисячі людей залишилися без свого власного житла та перетворилися на "людей вулиці".
Молода родина з Олександрівки
В одному із районів Чернігова, в Олександрівці, у власному двоповерховому будинку мешкала родина Гойко.
Дружина — вчителька у декретній відпустці, чоловік — працівник комунальної сфери. Свій будинок сім'я будувала протягом 10 років, відкладаючи кожну копієчку зі своїх невеликих зарплат. В кожний куточок свого омріяного дому господарі вкладали свою працю й душу.
"Ми довго будували цей будинок. На 9 місяці вагітності я шпаклювала тут стелю в очікуванні свого чуда, для того, аби виховувати дитину у своєму будинку", - розповідає Ганна.
Два роки тому родина поповнилася синочком Іванком і життя заграло новими фарбами. Двері дому родини в Олександрівці завжди були відкриті для рідних та друзів.
Будинок до війниФото: Ганна Гойко
Дорога в один кінець
Але почалося повномасштабне вторгнення - 24 лютого російські загарбники атакували міста та села у всіх куточках України. Прийшла війна і в родину Гойко.
"Зранку чоловік прокинувся і, як завжди, попри вибухи, пішов на роботу. Він працює в комунальній сфері, тому не міг не піти. Я лишилася з дитиною вдома", - каже Ганна.
Згодом до Ганни з Іванком приїхала сестра з сином та чоловіком. Родичі збиралися пересиджувати воєнні дії в Олександрівці, але довелося змінити плани.
"Вибухи ставали все ближче і ми побачили дим — це горів аеродром, тому ми вирішили поїхати до моєї свекрухи, яка проживає зовсім поруч", - каже молода мама.
Збиралися нашвидку, Ганна зібрала дитину, взяла для нього небагато речей, адже думала, що все це триватиме недовго.
"Я взяла йому три комплекти та 10 підгузків, взяла маленьку сумочку з основними документами й так ми поїхали", - згадує дівчина.
Більше у свій будинок Ганна не повернулася. Людей в Олександрівку не пускали:
"Сказали, що тут дорога в один кінець", - розповідає Ганна.
В середині березня будинок родини Гойко згорів, про це Ганні повідомили сусіди.
"15 березня 2022 року в сусідський будинок влучив снаряд. Він розірвався і почалася пожежа. За словами та свідченнями сусідів, у нашого будинку зірвало дах і вибило всі вікна, а потім ще перекинулася пожежа від сусідів", - говорить дівчина.
Будинок був і буде новий
Як розповідали сусіди, ще протягом тривало часу, поки Олександрівку активно обстрілювали, постійно прилітало і по згарищу, руйнувалося все, що залишилося від пожежі.
"Знищили всю техніку, моїх помічниць по дому — посудомийну та пральну машини, холодильник, меблі. Я привезла на згадку про свою Малу Батьківщину швейну машинку двоюрідної бабусі, як історію, але ж все згоріло", - показує Ганна залізний брухт посеред двору.
А ще проводить екскурсію кімнатами свого дому, в яких до 24 лютого панувало щасливе родинне життя.
За порогом дому починався передпокій:
"Тут стояла нова шафа, якій не було і року на початок війни. Далі була наша шикарна велика ванна і синочок любив там влаштовувати ігри, а потім кухня — гордість кожної жінки. Ця кухня приймала багато гостей", - розповідає Ганна.
Також на першому поверсі розташовувалася спальня та справжня гордість будинку — сходи, які будували чоловік та дядько Ганни.
"Ми готувалися до народження сина і вони ці сходи робили самі. А далі другий поверх. Тут у нас була гостьова спальня, яку я називала племінниковою, бо до мене часто приїздив племінник. Також на другому поверсі планувалася ігрова для сина", - каже молода мама.
Сходи - гордість чоловіків родиниФото: Чернігів.City
Батьки маленького Івана хотіли, щоб у їхнього сина було багато місця, щоб він ганяв м'яча по кімнатах, натомість росія зробила їх людьми вулиці. Повертатися немає куди, тож доводиться виховувати улюбленого синочка у чужій квартирі.
"Мріяли виховувати сина у власному будинку, але зараз вимушені жити не вдома", - каже Ганна.
Свій ошатний до "освобождєнія" будиночок родина Гойко планує відбудувати. І процес вже пішов. На допомогу сім'ї прийшли рідні, знайомі та незнайомі люди, благодійні організації.
"З вірою лише в перемогу ми маємо надію, що якось потихеньку відбудуємо свій будинок. Початок вже є. Ми вже поставили стіну за допомогою благодійників, фондів. Деякі будматеріали допомогли придбати волонтери, друзі та родичі", - каже Ганна.
Але витрати будівництва значно перевищують статки родини, тож Ганна щиро вдячна всім, хто їм допомагає у цей складний момент і не залишається осторонь чужої біди.
росія — країна терорист
#russiaisaterroriststate
Матеріал створений за підтримки Ради Європи. Погляди, викладені в ньому, є відповідальністю його авторів і можуть не співпадати з офіційною політикою Ради Європи.
Material is produced under support of the Council of Europe. The opinions expressed in this work are the responsibility of the author(s) and do not necessarily reflect the officialpolicy of the Council of Europe.
Слідкуйте за нами в Telegram!
Там ми розказуємо про все, чим живе наше місто!
