Понад два тижні російські окупанти знищували східне передмістя Чернігова — село Новоселівку, яке стало щитом для самого обласного центру. російські окупанти рівняли його із землею, накриваючи цивільні будинки артилерією, касетними боєприпасами, потужними авіаційними бомбами. В Новоселівці немає жодного непошкодженого будинку. Домівку Ніни Фесенко також знищили. У проєкті "Люди вулиці" жінка поділилася своїм болем.
Приватна забудова невеликого села Новоселівка, де не було жодного "військового об’єкта", у лютому-березні 2022 року перетворилася на руїни. Цей шлях до Києва загарбникам з ворожої території загородили мужні Захисники Чернігова. росіянам не вдалося окупували село, але воно з першого дня великої війни опинилося під щільним обстрілом ворожих військ.
Гарантувати безпеку не можна
Зранку 24 лютого в одному з будинків Новоселівки пролунав телефонний дзвінок, господарка Ніна Володимирівна Фесенко на нього відповіла. Телефонувала її подруга, щоб повідомити, що почалася війна.
"Спочатку була істерика, трішки хвилювалися, але наче заспокоїлися. Подзвонили дітям, щоб приїхали. Вирішили, що будемо пересиджувати в Новоселівці", - розповідає пані Ніна про події першого дня великої війни.
Оскільки родина планувала бути разом в такий складний час, до жінки приїхала донька з 9 місячною донечкою та 12-річним сином. Але все сталося по-іншому: в Новоселівку прибули українські Захисники, які сказали, що це війна і краще виїхати звідси, бо вони не можуть гарантувати безпеку.
"24 числа близько 5-ої вечора ми поїхали у село Вознесенське, переночували ніч. Вже 24 числа електроенергії там не було, а у нас закінчилися свічки. Тому ми вирішили з'їздити додому, погодувати там курей, собаку, взяти свічки та приїхати назад", - каже Ніна Володимирівна.
Плани вдалося втілити лише на половину. До Новоселівки жінка з чоловіком доїхали, але повернутися назад до доньки з онуками було вже неможливо: 25-го у Вознесенське зайшли війська окупантів.
"Ми побули вдома хвилин 20, не більше. Їдемо назад, повертаємо на Вознесенське, а дорога вже перекладена протитанковими мінами у два ряди й ми повернулися назад", - згадує Ніна Фесенко.
Останній візит до рідного дому
І пані Ніна з чоловіком залишилася в Новоселівці. В будинку ще був газ та вода, тому жінка змогла приготувати поїсти Захисникам Чернігова.
"Я попитала хлопців, що їм зварити їсти, поки можу, вони попросили гарячого бульйону. Я їм приготувала, вони поїли, на питання, що робити далі відповідали — виїжджати, якщо є можливість", - розповідає жінка.
В той же день жінка з чоловіком поїхали до друзів на Бобровицю, де в маленькому льосі три тижні переховувалися від обстрілів 8 дорослих та 2-річна дитина. Але ще десять днів смілива жінка їздила в Новоселівку годувати домашнє господарство.
"Ми кожного дня приїжджали годувати курей. Коли приходили до двора, щоб зайти в хату, щось взяти ми не змогли, бо по нас вже стріляли. Ми тільки заходимо в хату і починають стрілять, ми тікаємо, так нічого не взяли", - каже пані Ніна.
11 березня Ніна Володимирівна приїхала до Новоселівки, щоб взяти дещо з одягу. Вхідні двері в дім вже були пошкоджені від вибухової хвилі, тому хлопці, які приїхали разом з нею, попали в дім через вікно. Сама ж жінка була на вулиці.
"Я тільки пройшла по двору, як почалися обстріли. Я кричу хлопцям, що треба рятуватися — не хочу вже я ні одежі, не хочу нічого", - ділиться спогадами жінка.
Ніна Володимирівна встигла добігти до середини двору, як почула свист снаряда. Жінка швидко підскочила до сусідського паркану.
"Я тільки підбігаю до паркана, як у сусідню хату прилітає снаряд і рветься. Мене оглушило, у вусі лопнула перетинка й пішла кров, але за допомогою не зверталася", - говорить Ніна Володимирівна.
Це був останній раз, коли жінка бачила свій будинок.
Люди вулиці
А в ніч з 13-го на 14-те березня російський літак скинув на Новоселівку потужні авіабомби. Тоді людьми вулиці стала не тільки родина Фесенко — будинок на 5 квартир згорів до тла. Про те, що їхньої домівки більше немає Ніна Володимирівна дізналася від свого чоловіка.
"14 числа вранці нас вже дуже накривали: летіли літаки, бомби летіли... Дуже тяжко згадувати... Ми були на дворі, а чоловіка не було. Почали летіти снаряди по сусідських дворах, ми поховалися, а чоловіка мого немає. Я вже розхвилювалася, аж він прийшов та каже, що наша хата згоріла", - від цих пекучих спогадів у жінки виступають сльози.
Ці сльози не тільки через втрату майна чи матеріальних цінностей, всього нажитого, дорогих речей, найтяжче розуміти, що більше немає місця, де пройшли найкращі роки життя, говорить пані Ніна:
"Дуже тяжко згадувати те, що трапилося, бо діти тут народилися й виросли, онуки тут народилися й виросли. Мій 12-річний онук не може сюди прийти, йому також боляче...".
Хоча і залишитися без нічого дуже складно, адже господарі дбали про свій дім не один десяток років, робили його сучасним та комфортним для життя. В домі були всі необхідні меблі, сучасна техніка — холодильник, морозилка, посудомийна машина, мікрохвильовка, кондиціонер тощо. Тепер все це стало обгорілим залізним брухтом, який нагадує про життя "до".
"Ті, хто зробив нам таке, та ті, хто нам не вірять, хоч би зовсім трохи пережили те, що переживає український народ, наші діти. Страшно, що безневинні діти дуже постраждали, і всіх дуже шкода", - каже жінка.
Перемога буде за нами
Однак Ніна Володимирівна не втрачає оптимізм, вірить у перемогу та сподівається, що постраждалим від війни людям допоможуть відбудувати своє житло.
"Моя курочка вивела курчаток і то добре, значить перемога буде за нами, прибуток у нас є. Українці — люди роботящі, дружні, я так думаю, що відсіч дадуть. Росіяни ще будуть шкодувати, що прийшли на нашу землю", - говорить жінка і на її обличчі з'являється посмішка.
Віра — те, що тримає зараз кожного українця. Віра в Бога, віра в краще майбутнє нашої країни, а головне віра та впевненість в ЗСУ та всіх українських Захисників, які ціною своїх життів стримують ворожу навалу та звільняють українські землі від російської нечисті.
.
росія - країна терорист
#russiaisaterroriststate
Матеріал створений за підтримки Ради Європи. Погляди, викладені в ньому, є відповідальністю його авторів і можуть не співпадати з офіційною політикою Ради Європи.
Material is produced under support of the Council of Europe. The opinions expressed in this work are the responsibility of the author(s) and do not necessarily reflect the officialpolicy of the Council of Europe.
Слідкуйте за нами в Telegram!
Там ми розказуємо про все, чим живе наше місто!
