Жителька Старого Білоусу Лариса Мурашко хотіла жити, але 9 березня жінка загинула у власній оселі, в яку влетів рашиський снаряд. У проєкті "Вони хотіли жити" Чернігів.City розповідає історії мирних жителів, чиє життя обірвали російські військові злочинці.
Вже понад дев'ять місяців Україна захищається у неспровокованій війні росії проти України. окупанти знищують мирне населення, вчиняють терор та геноцид українців. "друга армія світу" цілеспрямовано обстрілює житлові будинки та вбиває беззбройних людей, які сплять вночі у своїх ліжках.
Людина з доброю душею
50-річна Лариса Мурашко проживала зі своєю родиною в передмісті Чернігова в селі Старий Білоус. Разом з люблячим чоловіком Дмитром побудували власний будинок та виховали двох дітей.
"З Ларисою ми з 1999 року, коли одружилися, то рік знімали літню кухню на Старій Подусівці й паралельно будували власне житло. Мали ділянку на 15 соток, там сам побудував будинок на 80 квадратів", - розповідає чоловік Дмитро.
Син Дмитро вже створив власну сім'ю, з якою проживає в Києві. 18-річна донька жила з батьками. Разом подружжя прожило понад 20 років, сімейне життя було таким, як і у більшості людей — дім, діти, робота. Лариса за професією швачка, працювала на фабриці "Елегант", їздила на заробітки в Польщу, а ще дуже полюбляла вишивати.
"Найкраща подруга. Людина, яка прийде на допомогу за першої потреби. Весела, надійна, з доброю душею", - так каже про Ларису подруга Тетяна.
Лариса Мурашко з чоловіком та донькоюФото: Весть
Ніколи не знаєш, коли прилетить
Коли почалася війна, родина Мурашко залишилася вдома. Вдень від обстрілів ховалися в льоху, донька дуже боялася обстрілів, особливий страх викликав гул літаків, натомість безстрашна Лариса швиденько підіймалася нагору, в будинок, як тільки звуки пострілів та вибухів вщухали. Вночі в маленькому холодному погребі спати не хотілося, адже в домі був газ та тепло. До того ж вночі було більш спокійно, родина вже якось адаптувалася до звуків пострілів, тому всі спали в будинку. Так було і напередодні трагедії.
8 березня в районі Старого Білоуса тривали інтенсивні обстріли, Дмитро ще встиг з'їздити на кінцеву зупинку, щоб підзарядити телефон. Коли він повернувся, то біля будинку потрапив під обстріл. Чоловік упав під паркан, закрив голову руками, щоб перечекати прильоти. Як тільки страшні звуки вщухли, чоловік швиденько добіг додому. Ввечері того ж дня нічого не віщувало біди.
"Того вечора було надто тихо. Дружина пішла спати раніше в сусідню кімнату. Чому вона так вирішила невідомо, адже ми завжди були разом. Якби дружина не пішла в іншу кімнату, туди б пішла донька, але вона залишилася зі мною. Ірина взяла мене за руку і так задрімала. Десь біля десятої години вже всі спали", - говорить Дмитро.
Дмитро заснув у своєму будинку, а прокинувся на вулиці. Снаряд прилетів в будинок Лариси та Дмитра приблизно о 00.00-00.10 з боку об’їзної за селом Трисвятська Слобода.
"Ні вибуху, ні шуму — нічого не чув. Мене винесло вибуховою хвилею. Пролетів через кімнату і лежав від будинку метрів за чотири. Частини будинку не було взагалі, одна частина ще стояла, з газового стояка валив вогонь", - згадує Дмитро.
Врятувати доньку
Чоловік спробував піднятися, але одразу відчув біль в спині. Дмитро почав звати доньку. На щастя, вона відізвалася і це дало сили піднятися.
"Мабуть, її дошками зі стелі чи стіни привалило, бо спочатку неможливо було зрозуміти, де вона знаходиться. Вогонь наближався і треба було кликати на допомогу", - каже чоловік.
З великими зусиллями Дмитро зміг піднятися, поглянув навколо - ще дві хати горить, а недалеко йдуть люди. Чоловік кинувся до них просити допомоги. Сусіди не відмовили.
"Ми туди підійшли, намагаємося всі разом підняти уламки і нічого не виходить, а потім донька руку просунула до нас і стало зрозуміло, де саме вона лежить. Мені вдалося пролізти між балками, я її зумів намацати, але тягнути не міг, не було сили. Сусіди витягли з-під завалів", - зі сльозами на очах розповідає чоловік про ту трагічну ніч.
Від Лариси ж не було жодного звуку. Чоловік намагався її знайти, гукав, кричав, але у відповідь тільки тиша...
"Я на те місце дивлюся і вже якось одразу зрозумів, що нікого там вже немає. Скільки часу я ще був біля будинку, не знаю. До сусідів уже сам дійти не міг, вели під руки. Десь через годину знову село почали накривати. А все, що залишилося від будинку, згоріло. Про те, що собаку відв’язував з ланцюга і як газ перекривав, згадав тільки тижнів через два", - ділиться болючими спогадами Дмитро.
Лариса загинула
За постраждалими приїхала сестра Лариси та забрала їх до себе. У доньки була травма ноги та розсічена у двох місцях голова, її відвезли до лікарні, там лікарі надали потрібну допомогу. Дмитро також постраждав, десять днів майже не ходив.
Ларису того вечора так і не знайшли. На наступний ранок знову люди шукали жінку, але безрезультатно...
Десять днів ніхто не знав, де вона. Де шукати тіло Дмитру уві сні підказала сама дружина.
"Сон такий наснився, що вона лежить недалеко від будинку чимось завалена і ми з донькою приїхали. Іра зайшла першою. Дім вигорів до фундаменту. Тоді й знайшли Ларису. Вона дуже сильно обгоріла. Обвуглені тулуб і голова, одна рука, ніг не було. Вона була недалеко від того місця, куди вилетіли ми з Ірою", - розповідає чоловік.
Ларису поховали у дерев’яному ящику з боєприпасів. Армійську зелену коробку довжиною приблизно з метр та шириною сантиметрів 50 дали сусіди. Її оббили тканиною та склали туди все, що змогли знайти. Поховали на кладовищі біля її мами та бабусі. Такий був жахливий березень в Чернігові та на його околицях.
Вже через місяць, коли українські війська витіснили загарбників з Чернігівщини, провели ексгумацію тіла та експертизу. На жаль, причину смерті жінки встановити не вдалося. Тоді ж Ларису перепоховали за всіма звичаями та канонами християнства: з відспівуванням, у звичайній труні.
"Град" розірвав і дружину, і будинок
Розміри вирви та уламків свідчать про те, що в будинок Мурашко прилетів "Град" - один снаряд прилетів у сарай, інший у кімнату, де спала Лариса. Снаряд розірвався, безжально забравши життя у жінки, яка мирно спала у своєму будинку. Від вибуху одна стіна відлетіла на дорогу, знесла стовб, її залишки ще довго валялися посеред вулиці.
У родини не залишилося нічого, що вціліло від вибуху, знищила пожежа. Згоріли речі, техніка, телефони, фотографії, відкладені гроші. Відбудувати будинок для Дмитра поки не реально фінансово, тому чоловік будує для себе модульний будиночок на подвір'ї свого домогосподарства.
Тимчасово чоловік живе у тестя та щодня приходить наводити лад на подвір'ї своєї садиби.
Чоловік поступово оговтується від горя, адже треба вчити доньку та жити далі в пам'ять про свою дружину, яка дуже любила свою сім'ю.
ВІЧНА ПАМ'ЯТЬ БЕЗНЕВИННО ВБИТИМ УКРАЇНЦЯМ!
росія — країна терорист
#russiaisaterroriststate
Матеріал створений за підтримки Ради Європи. Погляди, викладені в ньому, є відповідальністю його авторів і можуть не співпадати з офіційною політикою Ради Європи.
Material is produced under support of the Council of Europe. The opinions expressed in this work are the responsibility of the author(s) and do not necessarily reflect the officialpolicy of the Council of Europe.
Слідкуйте за нами в Telegram!
Там ми розказуємо про все, чим живе наше місто!
