13 листопада (2 листопада за старим стилем) 1708 року військо російського імператора Петра І захопило столицю українського гетьмана Мазепи та по-звірячому вбило всіх його жителів від немовлят до військового гарнізону, а саме місто було спалене.
"Для нації є вибір: пам’ятати історичні трагедії та усвідомлювати їх уроки, або знову їх переживати" (В.Ющенко)
Батурин
Перша згадка про місто на Чернігівщині (нині Ніжинського району) датується 1625 роком, а от найбільшої слави воно зажило за часів правління Мазепи, тож в першу чергу Батурин – гетьманська столиця. Однак сам Іван Мазепа, навчений гірким досвідом своїх попередників, котрих арештовували і видавали москві найближчі соратники, вирішив не мешкати в самому Батурині, а влаштувати заміську резиденцію поблизу міста на Гончарівці. Оскільки це була приватна резиденція, то гетьмана охороняли вірні особисто йому сердюцькі полки. Сердюки були професійним регулярним військом, яке формувалося на добровільній і платній основі.
Фото: Заповідник "Гетьманська столиця"
Батурин був не лише адміністративним центром Гетьманщини та гетьманською резиденцією, але й одним із центрів духовного й культурного життя України. У Батурині були визначні зразки церковної та світської палацової архітектури України того часу.
Події напередодні трагедії
Станом на 1708 рік московське царство вже восьмий рік поспіль воювало проти Швеції у Великій Північній війні (1700-1721 рр.). Антишведська коаліція розвалилась, а молодий шведський монарх Карл ХІІ був обдарованим воєначальником і мав усі шанси здобути перемогу. Гетьман Іван Мазепа спробував скористатися цим шансом та позбутися впливу Московії на Військо Запорізьке.
Ще у 1707 році гетьман Іван Мазепа дізнався про плани московського царя Петра I повністю знехтувати Переяславський договір Богдана Хмельницького 1654 року – ліквідувати полковий устрій Війська Запорізького (тодішня назва української держави, що перебувала під протекторатом московського царя), перетворивши козацькі полки на драгунські частини московської регулярної армії. Саме тому з’явилися плани про союз із молодим й амбітним королем Швеції Карлом ХII. За Мазепою також пішло українське козацтво на чолі з кошовим отаманом Костем Гордієнком, а також провідні члени старшини Гетьманщини.
Фото: З відкритих джерел
Наприкінці жовтня 1708 р. гетьман відправив Стародубському полковнику Скоропадському грамоту з викладом причин, що спонукали його до укладення україно-шведського союзу:
"Москва вже давно має всілякі наміри проти нас, а останнім часом почала відбирати українські міста, виганяти з них пограбованих і доведених до убогості жителів і заселяти своїми військами. Я мав від приятелів таємне застереження, та й сам ясно бачу, що ворог хоче нас – гетьмана, усю старшину, полковників і усе військове начальство – прибрати до рук у свою тиранську неволю, викорінити ім'я запорізьке і звернути усіх у драгуни і солдати, а весь український народ піддати вічному рабству. Я дізнався про це і зрозумів, що Москва вступила до нас не заради того, щоб нас захистити від шведів, а щоб вогнем, пограбуваннями і вбивством винищувати нас. І от, за згодою всієї старшини, ми зважилися віддатися в протекцію шведського короля в надії, що він оборонить нас від московського тиранського ярма і поверне нам права нашої вільності…"
У 1708 році Карл ХІІ пішов із військом на Москву через Смоленськ, але плани довелося змінити та повернути із Білорусі на українські землі. Причиною такого рішення стали переважаюча концентрація московських військ на смоленському напрямку та гостра нестача продовольства через застосування московитами тактики «випаленої землі»: московити, відступаючи, спалили сотні сіл, тисячі місцевих селян залишилися без житла і засобів існування. Рятуючи своє військо від розорення, шведський монарх скерував його на зимівлю в Україну. В цих умовах Мазепа запропонував шведському королю союз, який дозволив би Гетьманщині вирватись з-під московського впливу. Карл ХІІ розраховував увійти до Батурина, щоб отримати продовольство, боєприпаси, збільшити свої сили за рахунок союзника. Мазепа, лишивши в Батурині залогу, пішов назустріч шведам.
Дізнавшись про наміри Івана Мазепи, Петро I направив до Батурина 20 полків на чолі з Олександром Меншиковим, аби випередити противника і першими захопити гетьманську столицю. Російський цар віддав наказ командувачу російськими військами покарати всіх, хто підтримав Мазепу та знищити гетьманську резиденцію.
Оборона Батурина
Оборону укріпленої фортеці Батурина очолили наказний гетьман Дмитро Чечель та генеральний гарматний осавул Фрідріх Кенігсек. Відданий Мазепі та Війську Запорізькому гарнізон налічував 6,5 - 7 тис. військовиків, які складалися із сердюків та козаків. На озброєнні у них було від 70 до 100 гармат, у тому числі і надважкі мортири. Місто було оснащене зброєю, боєприпасами та провізією і могло витримати багатомісячну облогу.
Меншиков привів під її стіни 20-тисячне російське військо драгунів та стрільців та затребував капітуляції. На пропозицію московитів козаки відповіли, що вони скоріше вмруть, ніж віддадуть місто. 12 листопада 1708 року гарнізон успішно відбив перший штурм фортеці і московські війська зазнали важких втрат.
Однак уже другого дня, 13 листопада, зранку московські війська розпочали відволікаючий штурм, а самі раптово провели основні сили стрільців через таємний хід у двір укріплення. Жорсткий спротив батуринського гарнізону було придушено протягом двох годин.
Дві версії поразки українських оборонців
Є дві версії поразки українських оборонців. Від часів «Історії Русів» до сьогодення основною причиною поразки в історіографії вважалася зрада наказного полковника Прилуцького полку Івана Носа, який виступав за підкорення московитам, а тому був заарештований до майбутнього суду, але через свою людину Соломаху вказав таємний хід у фортецю агресорам.
Однак новітня версія історика Сергія Павленка на підставі аналізу величезної кількості документів припускає, що падіння гетьманської столиці сталося не через зраду Носа. За його версією, командування московського гарнізону, який із Батурина українці виманили у тому ж 1708 році, добре знало, де розташовані вилазки та потаємні ходи Батуринської фортеці. І саме московські командири, які приєдналися до Меншиков, підказали йому цей хід.
Батуринська різанина — злочин проти людства
"А в городі Батурині мужиків да жінок у пень сікли да рубали, Церкви палили, святості да ікони під ноги топтали" (із народної думи)
Московія жорстоко покарала містян за спротив. Після захоплення міста війська агресора почали жахливу різанину і знищення. російські військові вбивали людей з особливою жорстокістю, не виявляючи жалю ані до жінок, ані до дітей. Беззахисних батуринців колесували, четвертували та садили на палі. Лише небагатьом мешканцям, які завчасно покинули місто, вдалося уникнути тортур та вбивства. Особливо вони полювали за сердюками, безжально винищивши більшість із них. Розлючені стрільці не спинялися навіть перед православними святинями – розбивали двері, закидали у вікна смолоскипи. Внаслідок різанини у Батурині загинуло 6-7,5 тисяч мирних громадян, близько 7 тисяч військовиків, а разом приблизно 14 тис. батуринців, сердюків та козаків.
Різанина тривала два дні. Потім Меншиков наказав розп'ясти тіла вбитих козаків на плотах і пустити їх річкою Сейм. Цей акт тероризму, за його задумом, мав залякати українців. Окупанти хотіли, щоб населення Гетьманщини побачило долю, яка спіткала Батурин.
Як писав український історик XIX ст. Микола Маркевич:
"...сердюки були частиною вирізані, частиною пов'язані в одну юрбу мотузками. Меншиков доручив катам стратити їх різноманітними стратами; військо, скрізь і завжди готове до грабунку, розсіялось по домівках обивательським, і, не розбираючи невинних від винних, винищило мирних громадян, не пощадив ні жінок, ні дітей. Сама звичайна смерть була – живих четвертувати, колесувати і на палю садити, а далі вигадані були нові роди мук, саму уяву в жах приводять".
Кільком сотням захисників вдалося врятуватися, а чимало потрапило в полон – і їх або забрали у рабство в Московщину, або ж стратили. Когось четвертували, інші, також в муках, вмирали на палях. Тіло спійманого інженера Кенігсека, який від ран помер у дорозі, колесували в Конотопі, а голову з виколотими очима повісили на палі в Сумах. Захопленого у бою організатора оборони Дмитра Чечеля привезли до Глухова і колесували перед Петром І.
Історик Микола Костомаров писав:
"Тоді Батурин був спалений. Жителі від малого до великого були поголовно винищені, виключаючи тих, яких поберегли для страти".
Реакція на акт тероризму
Знищення Батурина московським військом було жорстко сприйнято європейськими дипломатами, які побували у Московському царстві.
Англійський посол Чарльз Уайтворт інформував із Москви про втрати мирного населення в Батурині:
"Зарізано жорстоко шість тисяч чоловік без огляду на вік і стать".
Подібним чином зреагував і пруський посол Кайзерлінг.
Тогочасні французькі газети називали спустошення Батурина варварською різаниною та називали царя Петра "жадібним до крові в Україні". Французькі часописи того часу Батуринську трагедію висвітили під заголовками: "Страшна різня", "Руїна України", "Жінки й діти на вістрях шабель". Газети сповіщали про факт практично однаково:
"Всі мешканці Батурина без огляду на вік і стать вирізані, як наказують нелюдські звичаї москалів.... Ціла Україна купається в крові. Меншиков уживає засобів московського варварства".
Натомість в московії нічого злочинного у масовому вбивстві не бачили. У книзі "Журнал, или Поденная записка, блаженныя и вечнодостойныя памяти государя императора Петра Великого с 1698 года...", виданій 1770 року в Санкт-Петербурзі, було прямо написано:
"И первых воров Полковника Чечеля и Генерального Есаула Кениксека с некоторыми их единомышленники взяли, а прочих всех побили, и тот город со всем сожгли и разорили до основания, где зело много изменника Мазепы богатства взяли".
Один із дослідників українсько-московської війни 1708-1709 рр., історик Олександр Оглоблин трагедію Батурина називає "московським терором", унаслідок якого були знищені палац гетьмана, 28 збудованих Іваном Мазепою церков, унікальна книгозбірня та "збірка зброї, що їй рівної нелегко було знайти в цілій Європі".
Батурин після трагедії
Після спалення Батурина у великих та малих українських містах, що зайняла російська армія, вивішували царські укази до народу, а поруч виставляли голови полонених із гетьманської столиці, наколоті на палю. Налякані жителі інших міст Гетьманщини практично не мали вибору – і щоб подібне не сталося з ними – ставали лояльними до російського царя.
Мало хто після цих подій наважився підтримати Мазепу. Таким чином, знищення Батурина заклало підвалини майбутньої поразки у битві під Полтавою та у війні з Росією, що спричинило до ще більшої залежності українських земель від Москви.
У 1708 році в Батурині було близько 20 тисяч мешканців. У 1726 році, через 18 років після знищення, це місто було безлюдним, а мешканці, які вціліли, жили по околицях. Батурин 40 років простояв пусткою. На згарищі було заборонено будуватися і селитися, а гетьманську столицю перенесли до Глухова.
Батурин сьогодні
У 2001 році Батурин внесено до списку історичних населених місць України. На території міста розташовані пам'ятки та об'єкти культурної спадщини, що формують Національний історико-культурний заповідник "Гетьманська столиця". Національний заповідник "Гетьманська столиця" збудований з ініціативи та за каденції Віктора Ющенка.
У 2004 р. на території Цитаделі Батуринської фортеці встановили багатотонний кам'яний хрест з іконою Богородиці. Саме це зображення стало символом батуринської трагедії.
"Коли отут були перші розкопки в 1995 році, то археологи одразу ж натрапили на поховання літньої жінки, яка тримала на руках скелет дитини. Вона загинула, видно, від насильницької смерті – від удару палаша. І у неї на грудях була ще оця іконка – 7 на 11 см, роботи києво-печерських майстрів. Вона намагалася захиститися цією іконкою від одновірців, від братів своїх-росіян, але не допомогло. Ця іконка дещо розплавилася від вогню, але зображення збереглося і тому оця іконка стала символом батуринської трагедії", - розповідає науковий співробітник заповідника "Гетьманська столиця" Наталя Сердюк.
Упродовж 2008 р. було відтворено 11 об'єктів: головну замкову в'їзну вежу, північну та південну замкові башти, оборонну стіну, гетьманський будинок, дерев'яну Замкову церкву Воскресіння, скарбницю, рів, криницю, замковий міст і палісадову огорожу. Цитадель відбудували у колишніх розмірах і зовні вона максимально наближена до оригіналу.
Комплекс Цитаделі було урочисто відкрито в день Соборності України, 22 січня 2009 році.
Фортеця гетьмана Івана Мазепи у Батурині є архітектурно-меморіальним комплексом, визначною пам'яткою українського національного містобудування XVІІ-XVІІІ ст., входить до складу національного історико-культурного заповідника "Гетьманська столиця" і належить до пам'яток історії України.
Історія повторилася у ХХІ столітті
Батуринська трагедія нагадує, що російський агресор за останні сторіччя анітрохи не змінився. Різанина 1708 року - вся суть існування російської держави. Проявлені тоді приклади нечуваного деспотизму, жорстокості – реакція самозбереження російського самодержавства, до якого не були готові ані учасники боротьби за волю України, ані Карл ХІІ. Як Російська Імперія, так і СССР не зупинялися ні перед чим для збереження колоніального статусу України. Сучасна імперія путіна теж нічим не гребує у постійних намаганнях підкорити Україну.
На жаль, у 2022 році нова агресія проти нашої держави. Знову російсько-українська війна. Знову, як і в добу Мазепи, Москва нищить українські міста і села, катує та вбиває мирних жителів та військовополонених.
Що триста років тому, що у ХХІ столітті тактика проведення бойових дій та геноциду щодо місцевого населення українських міст та сіл у росіян не змінюється впродовж століть: Батурин — Буча — Ірпінь — Гостомель — Бородянка — Маріуполь — Широкине — Ізюм — Ягідне...
Український народ боровся та продовжує героїчно боротися проти російської варварської навали заради свого вільного майбутнього.
Звірства російських окупантів в Бучі. 2022Фото: Українська правда
За матеріалами з відкритих джерел
Матеріал опублікований за підтримки Ради Європи. Погляди, викладені в ньому, є відповідальністю його авторів і можуть не співпадати з офіційною політикою Ради Європи.
Material is published under support of the Council of Europe. The opinions expressed in this work are the responsibility of the author(s) and do not necessarily reflect the officialpolicy of the Council of Europe.
Слідкуйте за нами в Telegram!
Там ми розказуємо про все, чим живе наше місто!
